Отвечает Юлия Коломоец, юрист, начальник юридического отдела

Відповідно до п.2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України (далі – СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно ст.577 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст.65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово і засвідчена нотаріально. Однак, дана норма стосується лише спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи той факт, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України), отримання згоди будь-кого на розпорядження майном, яке перебуває у його особистій приватній власності, не потрібно.

Однак, слід звернути увагу на ч.1 ст.62 СК України, якою зазначено, що у разі, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, без встановлення у судовому порядку того факту, що будинок чоловіка, що перейшов до нього в порядку спадкування, за рахунок істотного збільшення у своїй вартості внаслідок спільних з дружиною трудових чи грошових затрат або особистих затрат Вашої матері, став об’єктом їх спільної сумісної власності, жодних прав на даний будинок у разі розподілу майна при розлученні у Вашої матері не буде.