На курси української в Дніпропетровську все частіше приходять етнічні росіяни

Студенту-філологу Владиславу Харківському стало прикро, що у Дніпропетровську їх немає. Він звернувся до Надії Вовк, яка тоді працювала в арт-крамниці «Білокнижник» із пропозицією викладати. До неї долучилися Леся Скорик та Юлія Лимар. Тимофій Хом’як, соліст гурту «Вертеп», допоміг знайти приміщення для занять. Курси стартували успішно — восени 2013-го. Завітав на них навіть Сашко Лірник — український казкар. Але через січневі революційні події учні самі попросили призупинити навчання.

Курси відновили у вересні 2014 року у приміщенні центральної бібліотеки. Заняття проходять по середах та четвергах на третьому поверсі — з 19.00 по 20.00. На перше заняття прийшло понад 80 людей. Але залишилися найбільш витривалі. Групи зараз невеликі, і вчитися стало легше. У молодшій групі багато літніх людей. «Їм поки що важко говорити, багато помиляються, але в них є бажання, і це найголовніше», — коментує викладач Леся Скорик. Приходять дуже багато росіян за походженням. Цього року приєдналися люди з Грузії та Білорусі. Жінка з Грузії прийшла вивчати українську, щоб не розмовляти мовою окупанта. Учні курсів разом відвідують поранених військових, відносять їм книжки та смаколики. На Різдво пройшли всіма госпіталями з колядками.

Перед Новим роком викладачі вирішили зробити курси для дітей-переселенців з підготовки до ЗНО. Міносвіти допомогло розповсюдити оголошення по школах. Заняття стартували вже цього місяця. Вони проходять по четвергах та суботах у Центральній бібліотеці. Дітям викладають українську мову, літературу та історію України. Заняття проходять по середах та суботах. Багато людей звертаються з ініціативою викладати фізику, математику та інші предмети.

Говорять слухачі курсів

Володимир Парханов, 63 роки:

— Я народився в Росії. Українську мову у школі не вивчав. Коли дізнався про ці курси, вирішив обов’язково вивчити українську. Вчити, відверто скажу, не дуже легко. Саму мову розумію, але правильно розмовляти не виходить. Кажуть, що людина знає мову тоді, коли може думати нею. Думати українською — моя мета.

Любов Ананьїна, 75 років:

— Я родом теж з Росії. Вивчати українську важко, але розмовляти нею дуже хочеться. До цього самостійно читала книжки, вивчала вірші. Курси зараз допомагають вчитися, говорити. Не розумію, як можна мешкати в Україні та розмовляти тільки російською. Я чую, як студенти спілкуються багатьма іноземними мовами, але не українською — це прикро.