На Днепропетровщине обнаружили следы древнего и забытого монастыря

Нехворощанский Успенский монастырь был ровесником знаменитого и сохранившегося Самарского Свято-Николаевского Пустынного монастыря, который в бурях разных эпох уцелел и возродился на окраине города Новомосковск. А вот Нехворощанскую обитель ждала печальная участь…

Нехворощанский монастырь располагался в районе одноименного села (и недалеко от гораздо более известных Китайгорода и Царичанки) и был важнейшим духовным центром запорожского казачества. Историки предполагают, что он был основан в 1670-80-х годах, когда эти земли активно заселялись и осваивались запорожским казачеством.

Сохранилось датированное 1731 годом описание имущества монастыря, которому принадлежали лес, два богатых рыбой озера, мельница на соседней с монастырем реке Орель. Сохранившиеся до нашего времени села Чернетчина и Гупаловка являлись монастырскими слободами…

В общем, 300 лет назад Нехворощанский монастырь был очень процветающим!

Но сейчас о его существовании знают лишь некоторые историки и исследователи православия. После разгрома Запорожской Сечи монастырь переживал очень тяжелые времена, пришел в упадок, а в конце 18-го века и вовсе прекратил свое существование. Каких-либо строений или материальных свидетельств на месте его расположения – не сохранилось…

И вот предполагаемое место расположения Нехворощанской обители посетили известные исследовательницы истории и традиций нашего края Ольга Филь и Людмила Загоскина, а также заведующие отделом археологии Днепропетровского исторического музея Александр Старик.

Об этом рейде Людмила Загоскина рассказала следующее:

«В пошуках Нехворощанського монастиря на Чернеччині були разом з представниками Тергромади Підгородне та заввіділом археології Історичного музею Дніпра Олександром Старіком.

Це один із забутих запоріжських монастирів, про який дуже мало чого відомо.

Місцеві краєзнавці та представники Чернечченської сільради знайшли ймовірне місце знаходження Нехворощанського монастиря».

«Дорога до Чернеччины стає для мене рідною, бо відвідую її за останній місяць втретє.

Цього разу мета нашого візиту - Нехворощанський монастир. Разом з Олександром Старіком розвідували ймовірне місце його знаходження.

Перші кроки зроблені, далі буде!

І ще, не забули з представниками керівництва Чернеччинської ОТГ обговорити дуже важливе питання - створення туристичного продукту і долучення до його створення місцевого бізнесу».

Во время обследования территории были обнаружены ряд интересных артефактов – возможно, дошедших со времен этого монастыря.

Видео о находках можно посмотреть здесь.

Оказывается, поиски точного места расположения Нехворощанского монастыря историками и археологами нашей области ведутся уже 30 лет.

Вот что рассказали об истории этого монастыря и о поиске его следов в отделе археологии Днепропетровского Национального исторического музея имени Яворницкого:

«У розпорядженні Війська Запорозького у ХVІІ-ХVІІІ ст. були два монастирі, керовані безпосередньо Кошем, – Самарський Пустельно-Миколаївський та Нехворощанський Успенський.

Дата заснування Нехворощанського монастиря достеменно невідома. Історики вважають, що монастир було засновано одночасно зі слободою, а згодом сотенним містечком Полтавського полку Нехворощею та іншими поорільськими містечками – Маячкою, Китайгородом, Царичанкою, Орликом, які були заселені, зокрема, прибульцями з Правобережної України в 70-х роках ХVІІ століття.

Господарство монастиря висвітлює опис 1731 р. За ним монастир володів “млином на Орілі, розташованим за Нехворощею, вище від місця, де впадала в річку її притока, а на лівому березі Орелі – лісом, уступом, що звався Тира, двома рибними озерами, млином. Одне з озер мало назву Святе, а ліс – Рідкодубом”.

До монастирських слобід належали Гупалівка та Чернеччина.

Монастир активно контактував із запорожцями як з духовних, так і з господарських питань. В. О. Голобуцький наводить цікавий документ – протокол допиту козака Коренівського куреня Остапа Бандурки. Бандурка служив у Миргородському полку і, почувши про приїзд до містечка ченця Нехворощанського монастиря, ”поїхав по обіцянці своїй на послушаніє в монастир Нехворощанський, і при оному монастиреві був на послушанії чрез зиму”.

Характерно, що відразу після перебування у монастирі Остап Бандурка їде на Січ і записується до Коренівського куреня.

Після ліквідації Запорозької Січі Нехворощанський монастир починає поступово занепадати, а 1786 року його було ліквідовано.

Археологічні пошуки цієї пам’ятки розпочалися ще влітку 1990 року.

Була проведена наукова експедиція журналу “Пам’ятки України” – “Запорозька Січ: зруйноване й уціліле”. В ній брав участь загін підводників Центру археології та історії Дніпра, очолюваний Г. І. Шаповаловим.

Дослідженнями на суходолі керувала О. Апанович. За 10 діб перебування експедиції на березі Орілі були знайдені під час підводних досліджень «предмети посуду та монети ХVІІ-ХVІІІ століть», що вказували на існування поблизу населеного пункту. Достовірно підтвердити місцезнаходження монастиря експедиція не встигла через брак часу.

У 2000 році відбулася археологічна розвідка під керівництвом інспектора дніпропетровського Центру охорони історико-культурної спадщини В. Тітова, що мала на меті пошуки залишків Нехворощанського монастиря. Увагу дослідників привернуло урочище “Перевал” та озеро Святе. При огляді мису, поверхню якого вкривала трав’яниста рослинність, було виявлено деяку кількість уламків каміння. В. Тітов припускає, що воно пов’язане з залишками фундаментів монастирських споруд.

Отже, проблема точного розташування комплексу споруд Нехворощанського монастиря не була вирішена однозначно і потребує додаткових зусиль та пошуків».

Надеемся, с возвращением благополучных времен эта территория археологами будет обследована более детально и следы исчезнувшего монастыря будут обнаружены.