Інтелектуальний діалог Любка Дереша і студентів-філологів

Студенти факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства дізналися безпосередньо від Любка Дереша штрихи з його автобіографії, розказані з гумором та самоіронією – навчання у Львівському фізико-математичному ліцеї, де на фоні сприятливого «творчого кипіння думки» молодий письменник вперше відчув теж творче кипіння, яке проявилося в літературі; про першу повість «В очікуванні сонця», написану у дев’ятому класі і присвячену галюцинаціям; підліткові захоплення містикою і хоррором; кількарічний період затишшя, коли змушений був пережити занурення у власну «внутрішню темряву», аби відновити стосунки з літературною музою.

Уважні прихильники творчості, які охоче досліджують твори Любка Дереша у курсових і дипломних роботах, засипали гостя запитаннями «в десятку», як їм із задоволенням дав визначення автор. Бо дуже любить діалог під час таких зустрічей: так вони краще запам’ятаються. Зокрема, питання стосувалися впливу буддизму, який відчувається у творах Любка Дереша, чи є любов захистом від апокаліпсису, чого очікувати від нових творів, яка музика вплинула на нього як на людину і письменника; до якого покоління письменників себе відносить та з ким із українських літераторів товаришує; як автор сам визначає жанр свого першого літературного успіху – роману «Культ». На запитання, чи хотілося б екранізувати свої твори, відповів, що зараз готується цифрова екранізація «Культу», але це повільний процес, який можна порівняти з видовбуванням вручну соляної печери.

Молодий письменник розповів зацікавленій філологічній аудиторії про свої нові книги – «Миротворець» та «Остання любов Асури Махараджа». «Я називаю ці книги частиною «Синайського циклу», бо вони починали писатися на Синаї. Так трапилося, що я відправився туди у стані глибокої особистісної кризи мешкати, працювати, шукати себе. Вважаю особистісну кризу одним з найцінніших досвідів, який отримує впродовж життя людина. В «Останній любові Асури Махараджа» говорю про те, що світ мав би бути трохи інакшим, у ньому повинно було б бути трохи більше місця для нас, трохи більше комфорту і свободи. Разом з тим, ми стикаємося з несправедливістю, моментами примусу і необхідності. Мої твори - автобіографічні. Так чи інакше письменник пропускає через себе події світу, і персонажі, яких він змальовує, є ніби його дітьми. Через своїх персонажів і задаю саме ці запитання: чому виникає відчуття, що цей світ має бути інакшим і життя, яке повинне складатися по-одному, проходить по-іншому. Приходжу до висновку, що у кожного з нас в середині є внутрішнє знання не лише про дім відносний, де ми народилися, а й про дім абсолютний. Нам потрібно пережити певні страждання, щоб ми звільнилися від усього поверхневого, наносного і прийшли ближче до себе справжніх. Це відчуття справжності я і називаю внутрішнім абсолютним домом».

«Книга «Миротворець» досліджує моменти гострого етичного вибору, - продовжив Любко Дереш. – Вона отримала назву завдяки однойменному оповіданню, яке у ній міститься. Воно присвячене історичній постаті, науковцю, фізику, творцю атомної бомби Роберту Оппенгеймеру. Мені було цікаво зрозуміти, що відчуває людина, яка мусить робити такі випробування. Тому «Миротворець» оповідає про 40 хвилин внутрішнього життя науковця перед експериментом, відомим світу як проект «Манхеттен». Очевидно, що Роберт Оппенгеймер не був поліном, яке нічого не відчуває. Він захоплювався англійською середньовічною поезією, вивчав «Бхагават-Гіту», глибоко розумівся на мистецтві і культурі і загалом був духовно багатою людиною». Незліченні автографи «змушений» був поставити Любко Дереш інтелектуальному студентству ДНУ та сфотографуватися для Facebook на прохання чарівних філологинь. Хоча сам застерігає від стрімкого раннього початку й успіху в творчому житті: «Якби сьогодні мене запитали, чи порадив би я комусь теж так рано писати і публікуватися, я б сказав: «ні». Коли людина стикається з відомістю, славою, вона зазнає певних випробувань - може про себе одразу подумати, що вона геній, що, безумовно, зашкодить їй».