|«« | «« | »» | »»| |
Кожні незвичні дії, не кажучи вже про передислокацію військової техніки чи людей, фіксувалися, про них доповідали по команді. Тож колону військової техніки помітили відразу. Проте над головною машиною розвивався жовто-блакитний стяг, а поряд - прапор високомобільних десантних військ, та й номери на автомобілях та бронетехніці були українські. Колона зупинилася на кілька хвилин і про довжила рух в бік нашого блокпосту. Напруження зняли радісні вигуки: «Наші, 25 - та!»
Так для розвідувально-десантної роти 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України закінчилося двадцятидводенне протистояння у Криму.
У ті хвилини, розповідає командир розвідувально-десантної роти старший лейтенант Святослав З., десантників охопили суперечливі почуття. Вони були горді, що виходили з оточення, не залишивши ворогу навіть іржавої гільзи, але сумно було залишати свою землю. Та й нарешті за тривалий час вони змогли собі дозволити хоча б трохи розслабитися. А попереду були ще сотні кілометрів дороги додому.
Ще зовсім недавно ця дорога для особового складу роти мала зовсім інше значення. Вони йшли на навчання, під час яких вперше відпрацьовували б дії розвідувальних підрозділів у гірській місцевості.
Як зазначив начальник штабу-перший заступник командира бригади полковник Артем Л., розвідувально-десантна рота вже була добре злагодженим підрозділом, а під час навчань на Ангарському полігоні вони вкотре підтвердили свій високий професіоналізм. З погіршенням обстановки на півострові змінився і план навчань. Рота з полігона терміново передислокувалася до розташування танкового батальйону 36-ї окремої бригади берегової оборони, де згідно з наказом її бійці завантажили повний боєкомплект та зайняли кругову оборону. Обладнали позиції, визначили сектори стрільби як для БМД, так і для особового складу, по периметру виставили сигнальні ракети та саморобні світлошумові гранати.
Вже в ніч з першого на друге березня до розташування десантників завітали непрохані гості, які заблокували КПП «Тигром», а командир 31-ї десантно-штурмової бригади Російської Федерації висунув ультиматум. При першій зустрічі з російськими колегами стало зрозуміло, що побачити в селі Перевальне представників української «крилатої піхоти» вони зовсім не очікували, адже цей факт значно ускладнював їхнє завдання. Тим більше, коли на пропозицію скласти зброю десантники відповіли, що в них достатньо вогневих засобів та набоїв для відбиття нападу.
- Перші дні були найважчі. Як ми,так і російські військові, дуже боялися провокацій з боку агресивно налаштованих місцевих сепаратистів та й «донських козаків». Усі ми розуміли, що один постріл з будь-якого боку може призвести до непоправних наслідків, - зазначив старший лейтенант Святослав З.
- Практично відразу ми почали збирати розвіддані, - продовжив розповідь Святослав З., - про вогневі та снайперські точки, переміщення противника. Переодягаючись у цивільний одяг, вдаючи місцевих мешканців, оглядали позиції та розмовляли із солдатами та офіцерами. До речі, більшість з них не розуміли, навіщо вони там. Декілька разів на день проводили тренування з відбиття раптового нападу, чим дуже дратували росіян, яким теж доводилося займати свої позиції.
З великою вдячністю розвідники пригадують всіх, хто організував збір та доставку предметів першої необхідності, харчі, рації, біноклі. Та з гіркотою руйнацію окремої бригади берегової оборони. Коли з флагштока був знятий Український прапор, десантники на своїй позиції встановили власний, який для них, у разі штурму, став би орієнтиром безсмертя. В останній тиждень тиск постійно посилювався. Ультиматуми звучали дедалі загрозливіше. Почастішали випадки спроб проникнення, які супроводжувалися пострілами в повітря, на ворожих позиціях з'явилися навіть міномети. Росіяни за будь-яку ціну повинні були зламати дух та примусити десантників здатися. Адже саме у цей час активно йшли переговори про їхній вихід до пункту постійної дислокації зі штатною зброєю та піднятим прапором, що було обов'язковою умовою.
- Ветерани ПДВ як України, так і Росії, чудово розуміли, що десантники радше загинуть, а ніж заплямують блакитний берет. Тож вони змогли достукатися до російських владних кабінетів, щоб хоча б на хвилину там схаменулися, - зазначив Артем Л.
На сьогодні особовий склад розвідувально-десантної роти - єдиний підрозділ Збройних Сил, який вийшов з Автономної республіки Крим із гордо піднятою головою. Довівши всім, що честь, любов до Батьківщини, готовність до самопожертви - це не пусті слова, а сенс життя людини, яка присягала на вірність Українському народу.
Автор: Аркадій Радківський
Gorod`ській дозор | |
Фоторепортажі та галереї | |
Відео | |
Інтерв`ю | |
Блоги | |
Новини компаній | |
Повідомити новину! | |
Погода | |
Архів новин |