Чорнобривець Степан

Степан Чорнобривець народився 12 грудня 1908 року в селі Булахи Кременчуцького району Полтавської області в селянській родині. Сім'я рано втратила годувальника, і мати Ганна Чорнобривець сама виховувала п’ятьох синів. З них Степан був найстаршим і завжди турбувався про менших. Всі виросли. Всі воювали. Брат Степана Аністратовича — Григорій, за часів війни був помічником у маршала Жукова, а потім літав на винищувачі до Берліна.

Степан рано почав трудитися. Юнаком подався на будівництво Дніпродзержинського коксохімічного заводу і став слюсарем-монтажником. Одночасно вчився і закінчив металургійний робітфак та вечірній учительський інститут.

З 1930 року С. Чорнобривець працює в редакції заводської газети «Прапор Дзержинки», в міській газеті «Дзержинець». Стає одним з найактивніших літгуртківців. Починає писати сам. Згодом у харківському видавництві «Література й мистецтво» побачила світ його перша збірка «Героїка буднів». Він навчається і закінчує Вищі літературні курси при Літінституті ім. М. Горького. Подальших творчих задумів було багато, але на заваді стала війна.

У роки Великої Вітчизняної війни зв'язківцеві С. Чорнобривцю довелось обслуговувати штаб першої Гвардійської армії, Військово-польове управління командуючого армією генерала А. А. Гречка, зустрічатися з воєначальниками, військовими журналістами, а найчастіше — з солдатами. Не лише він сам, але і його емоційне слово, що так часто з’являлося у фронтових газетах «Советский воин», «Гвардеец», було в строю. Він брав участь у боях під Сталінградом, у визволенні Ворошиловграда, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Ужгорода, міст Польщі, Чехословаччини. Він нагороджений орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, Червоної Зірки та медалями.

Багато його кращих друзів не дійшли до Німеччини. Через багато років по війні Степан Аністратович напише роман «Ой, Дніпре, мій Дніпре» — про однополчан, котрі визволяли Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ.

Степан Чорнобривець — письменник-фронтовик, і з фронтових випробувань він виніс той обшир тем, мотивів та ідей, які живили його прозу. Воєнним лихоліттям позначені і такі відомі твори письменника, як «Пісня гір», «Визволена земля», «Красиві люди», «На постої в Мораванах», «Кам'янська легенда» та інші. Видавались вони в Києві, Москві, Будапешті…

По війні Степан Аністратович працював журналістом в Бориславі, Дрогобичі. З 1949 року майже півстоліття прожив у Нікополі. Деякий час керував обласною філією Спілки письменників України, створив у Нікополі літературний гурток, з якого вийшли відомі майстри слова, зокрема Ігор Ляпін, В. Тарасов, Віктор Герасимов, Анатолій Яценко, Володимир Грипас, Василь Козлов, Борис Шурделін та інші.