Кононенко Павел Трофимович

Павло Трохимович Кононенко (1900 - 1971) — український поет і письменник.
Народився в селі Івано-Михайлівка Новомосковського району.

Павло Кононенко один із тих, хто створював у 30-ті роки спілку письменників Дніпропетровщини, розділив долю репресованих письменників, довгі роки змушений був мовчати, а все ж зумів повернутись до літературного життя, став взірцем для молодих поетів.

Батько Павла Трохимовича працював машиністом у магната Родзянка, Павло 1914 року закінчив Юр’ївське двокласне училище, але змушений був піти у найми. Згодом працював кочегаром на паровику, молотобійцем на заводі у Павлограді.

Понад 20 років Павло Кононенко прослужив в армії, пройшов шлях від командира зводу до начальника штабу батальйону, викладав тактику у військовому училищі. Перший вірш поета побачив світ 1927 року, на початку 30-х вийшли три його поетичні збірки: «Ми йдемо вперед», «В один голос», «Наступ».

1937 року Павло Кононенко вступив до Дніпропетровської спілки письменників і, прагнучи поглибити знання, до Літературного інституту. Але наступного року його заарештували і заслали до Сибіру.

До літературної творчості письменник повернувся вже у 50-х роках після реабілітації. Був, як сам гірко жартував, «поетом без книжок», бо ж після арешту все його творче надбання знищили, але не опустив руки, не зневірився. Включився у журналістську роботу, працював з обдарованою молоддю, писав.

1960 року вийшла невеличка книжечка «Незабутнє», через рік – «Заради щастя», згодом – «Гостра могила», «Гомін у хащі». Поетична збірка Павла Кононенка «Осінні акварелі» побачила світ 1970 року. Через рік 14 березня 1971 його не стало.