Генії факелом свого таланту часто обпікають найближчих, але народові факел не пече, а світить

Філологи Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара літературними читаннями «Жив-любив і не набрався скверни» відзначили 160-і роковини Івана Франка.

Франківські читання факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства провів уперше, на відміну від вже традиційних заходів із вшанування випускників університету Павла Загребельного та Олеся Гончара. Студенти і викладачі говорили про багатовимірність творчості Івана Франка як письменника, перекладача, літературного критика, літературознавця, журналіста, фольклориста, етнографа, публіциста, видавця, філософа, мовознавця, економіста, історика і теоретика літератури й різних видів мистецтв, одного з найвизначніших політиків Галичини кінця XIX – початку XX століття.

На ознаку сучасного прочитання спадщини видатного митця захід розпочався з виконання студентами пісні «Човен» на слова Івана Франка, яку співає український оригінальний гурт «Один в каное».

До студентської аудиторії завітав сам Іван Франко, роль якого виконав студент факультету Артем Фандіков. У кімнаті був облаштований затишний робочий куточок письменника – письмовий стіл з паперами й свічкою, зручні крісла з вовняними накидками. Тут глядачі стали свідками фрагментів листувань письменника зі своїми коханими – Ольгою Рошкевич, Юзефою Дзвонковською, Ольгою Хоружинською, Целіною Журовською. Іван Франко саме як неперевершений співець кохання найбільше цікавив учасників цьогорічних читань. Ольга Рошкевич, розповіли ведучі читань, була єдиним взаємним коханням письменника. Та перешкодою до щастя став арешт Франка. Друге кохання – Юзефа Дзвонковська з Ольгою Рошкевич, як відзначають дослідники, мала багато спільного – витонченість, красу, шляхетність. Польська красуня не стала дружиною письменника через хворобу на сухоти. Своїй майбутній дружині й матері чотирьох його дітей, привітній та дотепній Ользі Хоружинській, Франко, не кривлячи душею, повідомив, що йому потрібен надійний товариш. Ольга погодилася розділити самотнє важке життя письменника. Останнє кохання – Целіна Журовська була гордою й примхливою жінкою. Вона не відповіла на почуття великого майстра. Свій пекучий біль від драматичних любовних переживань Іван Франко вилив у неповторну пісню великого кохання – знамениту поетичну збірку «Зів’яле листя». Письменник говорив, що вірші його лікують, адже озвучений біль ослаблюється. У музично-хореграфічній композиції «Тричі мені являлася любов» студентки через танцювальні засоби зобразили характери коханих Івана Франка.

На запрошення філологів відгукнувся професор, доктор історичних наук, декан історичного факультету ДНУ Сергій Світленко, який розповів про Івана Франка як історіософа. «Заслуга Івана Франка в тому, що він за умов бездержавності спробував системно опрацювати український історичний процес від сивої давнини до сучасності. Його історіософічна спадщина розсіяна по різних творах, – відзначив Сергій Іванович. – Іван Франко як історіософ розумів тяглість української історії і її безперервність протягом століть. Мислитель стверджував, що українці – європейський народ, що важливо для нас в контексті сьогодення. У своїх працях Іван Франко довів, що українці пройшли всі стадії історичного розвитку, як і інші європейські народи, але з певним відставанням».

На заході оголосили переможця конкурсу на кращий твір про Івана Франка. Ним стала студентка Марія Шмідт, яка присвятила письменникові вірш. Завершилися читання присвятою Іванові Франкові – поезією Дмитра Павличка «Да святиться навіки». За традицією, декан факультету професор Ірина Попова подякувала студентам і викладачам кафедри української літератури за професійну підготовку заходу: «Приємно, що молоді цікаві не лише сучасні письменники, а й класики, – сказала Ірина Степанівна. – Впевнена, що такі заходи додають до нашої державності, хоч вони й локальні».