Таємниці Дніпра: 250 років історії 9-ї лікарні

Міський сайт продовжує розкривати маловідомі сторінки історії Дніпра.

Комплекс 9-ї лікарні (проспект Мануйлівський, 29) є однією з найстаріших та найцікавіших історичних локацій Лівобережжя Дніпра. Історія цієї ділянки сягає 250 років. Саме тому сьогодні Міський сайт пропонує перший детальний історичний нарис цієї території.

Що розташовувалося 250 років тому на Мануйлівському проспекті? Коли виник зелений масив на території сучасної 9-ї лікарні? Кому належала панська садиба в Мануйлівці? Хто з відомих історичних осіб відвідував цю територію? Коли й як була заснована 9-а лікарня? Які споруди комплексу лікарні мають архітектурну та історичну цінність?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Історична Мануйлівка – слобода Запорозького Коша

«Сучасні обриси району Мануйлівського проспекту сягають другої половини ХХ століття, - розповідає Максим Кавун. - Перетин транспортних шляхів, насичені потоки людей та автомобілів, ряди багатоповерхівок, ресторан «Макдональдс». Важко уявити, що трохи більше ста років тому тут стояли рядами селянські хати й шуміли дерева парку в панській садибі, закладеній наприкінці XVIII століття…

Відомий дослідник історії краю єпископ Феодосій Макаревський у «Материалах для историко-статистического описания Екатеринославской епархии» (1880) зауважив:

«О древнем положении местности, занимаемой нынешнею слободою Мануиловкою, нам ничего неизвестно; знаем только, что в 1740 году здесь жили подданные запорожскаго Коша, рабочий народ его, – люди семейные и оседлые, принадлежавшие приходом к Преображенской церкви села Камянки».

У краєзнавчих публікаціях можна зустріти згадки, що перші відомості про Мануйлівку відносяться до 1744 року, і що свою назву вона отримала на честь першого поселенця – запорізького козака Мануйла. Документального підтвердження ці згадки не мають, скоріше місцевий фольклор.

Слобода була розташована на території Самарської паланки Війська Запорізького. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році землі були роздані у приватні руки. І ось близько 1786 року Катерина II пожалувала 4,5 тисяч десятин на лівому березі Дніпра з поселенням Мануйлівка генерал-майору В.С. Попову. Після цього село почало іменуватися в документах Поповкою або ж із подвійною назвою Мануйлівка – Поповка.

Садиба Попова та англійський парк

Отже, наприкінці XVIII століття в Мануйлівці виникає велика садиба Попова. Хто ж такий В.С. Попов?

Василь Степанович Попов (1743 чи 1745 – 1822) довгі роки був найближчим співробітником, беззмінним (з 1783 р.) правителем канцелярії князя Григорія Потьомкіна. Канцелярія Потьомкіна – це не звичайна бюрократична установа, а скоріше щось на кшталт адміністрації «віце-короля Півдня», як називають Потьомкіна сучасні історики.

Саме до Василя Попова сходилися нитки управління великим краєм, саме він вів велике офіційне листування з «правителями» намісництв (губернаторами), які були підлеглими Потьомкіна. Авторитет Василя Попова був настільки великий, що ще 1786 року Катерина II призначила Попова перебувати при ній для «принятия прошений» (зберігши за ним посаду начальника канцелярії Потьомкіна).

Після смерті Світлішого князя в 1791 році Катерина II призначила Попова завідувати своїм Кабінетом. Надалі Попов обіймав різні міністерські посади, імператор Олександр I зробив його членом Державної ради. До кінця життя він входив до найвищого ешелону чиновників.

Василь Попов збудував у Мануйлівці велику садибу – панський будинок, господарські будівлі, сад. Сад вельми цікавий тим, що проектував та облаштовував його улюблений садівник Потьомкіна – видатний англійський ландшафтний архітектор Вільям Гульд. Сад був створений «на манер аглинской», тобто являв собою англійський пейзажний парк. Той самий Вільям Гульд з 1789 року до 1794 року керував облаштуванням англійського парку на місці саду козака Лазаря Глоби у резиденції Потьомкіна на правому березі. Цей парк зберігся – відомий усім городянам парк імені Шевченка.

А от англійський парк у Мануйлівці, час, на жаль, не пощадив.

Родина Бикових та їх видатні гості

Генерал-майор Василь Попов не часто відвідував Мануйлівку. Улюбленим маєтком його була Решетилівка – нині місто в сучасній Полтавській області. У першій половині ХІХ століття Мануйлівка переходить у власність до родини Бикових. Виникає ще одна паралельна назва села – Биківка. Незважаючи на це, з кінця ХІХ століття назва Мануйлівка міцно закріплюється в офіційних джерелах.

Сімейство Бикових наприкінці ХІХ століття вважалося одним із «центрів тяжіння» інтелектуальної еліти Катеринослава.

Брати Микола Васильович та Петро Васильович Бикови були популярні передусім як журналісти: перший редагував газету «Днепровская молва», другий – газету «Степь». Були вони відомі й як видавці (видали зібрання творів Миколи Гоголя та Олександра Афанасьєва-Чужбинського), і як меценати.

В результаті Мануйлівська садиба Бикових стала місцем, яке відвідували багато видатних людей свого часу. Під час своїх гастролей у Катеринославі тут бували Марко Кропивницький, Михайло Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька – найвідоміші діячі тогочасного українського театру. У Мануйлівці також гостювали письменник та етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський та відомий поет із трагічною долею Іван Манжура.

На жаль, жодна з основних будівель садиби Попових-Бикових сьогодні не збереглася.

Але, за місцевими переказами, від садиби Бикових збереглася будівля… моргу 9 лікарні, де раніше мешкала прислуга. Візуальний аналіз показав, що будівля моргу зберігає ознаки будівлі початку XX ст. (декор вікон), але суттєво перебудована в 1950-і рр. Також за візуальними ознаками, до початку XX століття може відноситись корпус пральні – будівля Г-образної форми, одноповерхова.

Робітнича лікарні на місці панської садиби

Наприкінці XVIII – на початку XIX століття життя Мануйлівки почало круто змінюватися. Відкриття в 1873 році першої станції Катеринослав (надалі Нижньодніпровськ) та особливо проведення в 1884 році Катерининської залізниці кардинально змінило обриси лівобережжя. Патріархальна, живописна Мануйлівка несподівано відчула себе оточеною промисловими підприємствами. Промислова урбанізація змінила характер життя та занять мешканців. Значна їх частина стала робітниками – на залізниці, у вагонних майстернях, та інших сусідніх підприємствах.

Довідкова книга «Весь Екатеринослав» на 1913 рік відзначала:

«Несколько ниже Нижнеднепровска находится село Мануиловка, когда-то бывший Запорожский Кош. Село это, постепенно застраиваясь, слилось с Нижнеднепровском. В настоящее время здесь около 3000 душ. Через Мануиловку проложено земское шоссе между Амуром и Новомосковском».

До речі, Амур та Нижньодніпровськ мали тоді вже 20000 и 15000 «душ» населення.

Після революції Мануйлівка у 1922 році була перейменована на Воронцовку, на честь відомого місцевого революціонера. Аж ось у середині 1920-х років нова влада вирішила трансформувати колишню панську садибу на робітничу лікарню.

Виникнення комплексу лікарні було викликано інтенсивним освоєнням лівобережної частини на початку XX століття та збільшенням населення (переважно робітничого) декількох селищ (Амур, Нижньодніпровськ, Мануйлівка та ін.). На початку XX ст. ця територія не входила до складу міста Катеринослава, приєднана до меж міста близько 1925 року. Створення лікарняного комплексу саме в цьому місці мотивувалося необхідністю комплексного медичного обслуговування робітників заводів імені К. Лібкнехта, імені Комінтерна, вагоноремонтних майстерень та ряду інших підприємств лівобережної частини міста.

Місцем розташування комплексу лікарні була обрана ділянка колишньої дворянської садиби. Датою заснування лікарні є 6 листопада 1926 р. У цей день було проведено урочистий «мітинг трудящих», із закладенням першої цеглини. У підмурок була покладена пляшка з пергаментом, в якому була записана дата початку будівництва.

Лікарня-гігант на Лівому березі

Документальні джерела дозволяють встановити хронологію будівництва лікарні та окремих корпусів. Лікарня з поліклінікою почала функціонувати в 1927 році. У звіті Дніпропетровської міської ради за перше півріччя 1927 р. зазначено:

«К X годовщине Октябрьской революции на Амуре должна быть построена поликлиника, которая по своим размерам и оборудованию будет равной «Дворцу Здравоохранения», стоимость поликлиники 650.000 рубл. Там же заложена и начата стройка новой больницы на 200 коек, стоимостью, примерно, 800.000 рубл.».

У звіті про виконання наказів виборців, виданому міською радою в 1928 р., відзначалося: «в декабре 1927 года открыта Амурская поликлиника»; також вказано, що відкрито пологовий будинок «в Амур-Нижнеднепровске на 20 коек». У звіті міської ради за 1933 р. відзначено:

«Протягом першої п’ятирічки збудовано й здано до експлуатації такі медико-санітарні установи: …лікарня на Амурі на 100 ліжок, Амурська поліклініка з пропускною здатністю на 1000 чол. щоденно для обслуговування робітників заводів «Комінтерн» та К. Лібкнехта».

У 1930 р. штат лікарні нараховував 400 осіб.

За інформацією головного лікаря В.В. Півеня (стаття 1967 року):

«Еще в 1926 году… был заложен первый кирпич… Сто пятьдесят коек на хирургию, гинекологию и терапию. Общежитие на 14 человек, квартира главврача, кухня, прачечная. Хозяйство больницы состояло из 4 лошадей, 2 коров, 30 свиней, В 1928 году началось строительство второго корпуса больницы, еще через два года построили поликлинику».

В книзі Л.Б. Шаломової «Здравоохранение Днепропетровска» (1993 р.) подана така інформація. Після заснування лікарні в 1926 р.:

«В этом же году в одном из домиков усадьбы начала функционировать амбулатория, ставшая затем 1-м Единым Диспансером АНД района, работой которого руководил врач Емец Я.Г. Из вновь строящихся корпусов больницы первым был закончен хирургический корпус, затем гинекологический, родильный дом и, наконец, терапевтический корпус. Но в те годы, это не был единый комплекс – каждая из перечисленных служб имела свою администрацию, свою территорию. 10 лет, с 1930 по 1940 год продолжалось строительство терапевтического стационара».

Таким чином, з вищенаведених матеріалів можна зробити висновок, що основна частина корпусів лікарні збудована наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Водночас, точна хронологія будівництва корпусів лікарні у цей період залишається невідомою через брак історичних джерел. Судячи з усього, першим був збудований корпус поліклініки (пізніше добудований у 1954 р.), головний корпус (нині гінекологічний), далі пологовий будинок, а згодом, до 1940 р. – хірургічний (нині терапевтичний) корпус.

Ансамбль лікарні – видатна пам’ятка архітектури

Основними будівлями комплексу в 1930-і роки були головний корпус (нині гінекологічний) та пологовий будинок. Будівлі виконані в перехідній стильовій манері від неокласицизму до конструктивізму. Будівлі мають класичну геометричну структуру, водночас, характерне мінімальне застосування декору.

Головний корпус лікарні (нині гінекологічний) становить певну історико-архітектурну цінність. Це дуже рідкий у місті Дніпро тип громадської будівлі медичного призначення перехідної доби 1920-х рр. від неокласики до конструктивізму. Двоповерхова протяжна будівля трапецієвидна в плані, має дуже оригінальну 5-частну структуру. Відповідно до цього, головний фасад розкритий не єдиним фронтом перед партером, а вирішений у вигляді непрямої ліні з заломами.

Таке архітектурне рішення – єдине серед міської архітектури, та більше тяжіє до конструктивізму. Головний фасад та вхід акцентовано масивним фронтоном вище другого поверху з зображення емблеми медицини – чаші зі змією. Сьогодні головний корпус лікарні перебуває в задовільному стані.

Пологовий будинок розташований під прямим кутом від головного корпусу та оформлює східний бік партеру. Це протяжна двоповерхова будівля класичної структури з мінімальними ознаками декору.

У 1950-і рр. ці два корпуси були реконструйовані з додаванням декоративних елементів т.зв. «сталінського ампіру». Це, зокрема, декоративні картуші з написами «9-я городская больница» та «Родильный дом», зображення чаші зі змією – символу медицини та ін. Проте в цілому, будівлі зберегли ознаки архітектури 1920-1930-х років.

Корпус пологового будинку з 2001 р. знаходиться на консервації, має дуже значні втрати. Не збереглася стеля другого поверху, частково стеля першого поверху. Фактично на сьогодні збереглися тільки фасади будівлі, з великими втратами. Стан збереження корпусу – незадовільний.

Хірургічний (нині терапевтичний) корпус, який, за джерелами, будувався протягом 1930-х рр., до 1940 р., знаходиться на захід від головного корпусу. Це двоповерхова протяжна будівля Ш-образної форми (з пізнішими прибудовами). Будівля сьогодні має характерні ознаки стилю радянської неокласики: цікаво вирішена структура головного фасаду – немає центральної частини, натомість фасад акцентовано двома частинами з балконами, обрамленими здвоєними пілястрами. Кутові частини головного фасаду будівлі також оформлені за допомогою пілястр. Стан корпусу задовільний.

Будівля поліклініки: конструктивізм перетворили на ампір

Окремо на південь від ансамблю корпусів лікарні, знаходиться будівля поліклініки. Стосовно будівлі поліклініки, збудованої, судячи за документами, в 1927 р. В акті прийому робіт від 14 грудня 1927 р., зазначено, що було прийнято будівлю поліклініки, при чому вказано:

«Комиссия после детального осмотра всех произведенных работ нашла, что здание Поликлиники закончено, за исключением средней выступающей части с помещениями для грязелечебницы, котельной, водолечебницы, электролечебницы и Рентгена».

Візуальний аналіз існуючої будівлі поліклініки свідчить, що східна її частина (виступаюча на схід), зберегла яскраві ознаки стилю конструктивізм. Ця частина – триповерхова, дуже цікавої овальної форми із ритмом прямокутних вікон на кожному поверсі.

Будівля поліклініки була кардинально реконструйована в 1954 році. З трьох сторін корпус поліклініки був декорований масивними портиками. З північного та південного боку – портики чотириколонні з фронтонами, з західного боку – (головний вхід) двоколонний портик без фронтону, що є досить рідким випадком в архітектурі.

У фронтонах двох бічних портиків поліклініки розміщена ідентична декоративна композиція: зображення чаші зі змією у обрамленні колосся, дата спорудження «1954», а також напис внизу «Поликлиника». Сьогодні композиції в цілому збереглися, за винятком написів (але поступово декор руйнується). З усього комплексу лікарні будівля поліклініки стоїть окремо, та примикає до лінії Мануйлівського проспекту.

Друга Світова: німецьке кладовище

Відомості про долю комплексу лікарні під час Другої Світової війни та одразу після неї були практично відсутні. Існують свідчення, що корпуси лікарні були спалені.

Але нещодавно були знайдені відомості про те, що у сквері біля 9 лікарні у 1941-43 роках проводили масові захоронення солдатів та офіцерів Вермахту.

Підтвердити цей факт у наш час допомогли рідкісні фотографії того часу, які оприлюднив відомий дослідник історії нашого міста Артем Костюк. Міський сайт розповідав про це.

Зараз на місці цього кладовища йдуть археологічні дослідження, про що ми також інформували читачів.

Післявоєнне відновлення: зразковий лікарняний комплекс

Відновлення комплексу лікарні після війни датується 1950–1954 роками. У післявоєнний період комплекс лікарні зазнав суттєвих перетворень: відновлення основних корпусів, реконструкція з прибудовою корпусу поліклініки.

Також у 1950-х рр. споруджений комплекс парадної огорожі лікарні з боку проспекту Воронцова (зараз Мануйлівського). Комплекс парадної огорожі на сьогодні є унікальним у місті за даною типологією і становить історико-архітектурну цінність як зразок «малих форм» 1950-х рр. Це парадні ворота з двох стовпів, увінчаних вазами, дві караульні споруди – кордегардії, огорожа з цегляних стовпів та металевих елементів.

Дві караульні споруд – ідентичні, квадратні в плані, мають пірамідальний дах, декоровані фризом з зображенням парних п’ятикутних зірок тощо. Комплекс парадної огорожі зберігся в задовільному стані, має архітектурне вирішення в стилі «сталінський ампір» 1950-х рр. та характерний декор цього періоду.

У цілому, на кінець 1950-х років, сформувався комплекс будівель 9-і міської лікарні з чотирьох корпусів у стилі неокласицизму та конструктивізму та парадної огорожі. Це єдиний у своєму роді в місті ансамбль лікарняних будівель радянської доби, з єдиним концептуальним вирішенням, стильовими ознаками та плануванням.

Комплекс отримав оригінальне планування: корпуси розташовані навколо партеру з клумбою круглої форми. Також слід відзначити незвичайне розташування комплексу – на досить значній відстані від червоної лінії проспекту Мануйлівського.

Упродовж першої половини XX ст. істотно змінювалося географічне розташування комплексу лікарні стосовно берегової лінії ріки Дніпро. Спочатку територія садиби була останньою межею забудови перед лінією ріки. Лінія забудови проходила приблизно по лінії майбутнього проспекту. Далі знаходилась заболочена смуга та берег ріки. Зокрема, ця ситуація чітко зафіксована на плані 1929 р.

Після суттєвого підйому рівня води після пуску Дніпрогесу (1932 р.) комплекс лікарні опинився фактично на березі р. Дніпро. І лише згодом, внаслідок робіт з намиву, з’явилася південно-західна сторона забудови проспекту, через що комплекс лікарні опинився всередині ділянки забудови даного району.

Історик архітектури Олег Швидковський в книзі «Днепропетровск» (1960 р.) спеціально відзначив комплекс будівель 9-ї лікарні:

«Среди крупных общественных комплексов, выстроенных на проспекте Воронцова, следует отметить стадион и больничный городок. Последний занимает довольно обширную территорию в том месте, где проспект Воронцова делает излом и почти вплотную подходит к Днепру. Больничные корпуса хорошо изолированы от окружающей застройки и сгруппированы вокруг свободного, засеянного травой двора. Подъезды к больничным корпусам осуществляются вокруг зеленого партера. Только один корпус расположен у магистрали – это поликлиника, но и она отделена от улицы палисадником».

Друга половина ХХ століття: нові корпуси великої лікарні

У 1960–1970-х роках 9-а міська лікарня стала одним із основних лікарняних комплексів міста. У 1967 р. штат лікарні складав 1102 особи, з них 255 лікарів. Станом на 1976 рік тут працювали дві поліклініки на 18000 відвідувань за зміну; стаціонар був розрахований на 530 ліжок; сім спеціалізованих відділень, зокрема, ендокринологічне обслуговувало все населення міста. На базі лікарні працювали дві кафедри медичного інституту (нині університет).

Протягом 1960-х – 1980-х років комплекс лікарні зазнав істотних змін: перебудови та добудови уже існуючих будівель, а також зведення нових об’єктів. Було зведено у 1963 р. 3-й корпус (ЛОР-корпус) – двоповерхова будівля П-образної форми. У 1970-х рр. з’явився новий корпус пологового відділення.

Нарешті, у 2001 р. було завершено будівництвом п’ятиповерховий масивний лікувальний корпус із двоповерховою прибудовою. Цей корпус розташований безпосередньо на червоній лінії проспекту Воронцова (Мануйлівський). Він не має безпосереднього зв’язку з комплексом будівель 1920-х–1950-х рр. За допомогою переходу цей новий головний корпус з’єднаний з будівлею поліклініки 1954 р.

В результаті появи нових будівель, у 1970–1980-х роках 9-а лікарня перетворилася на один із основних лікарняних комплексів міста. Як бачимо, на ранньому етапі (1926 – середина 1950-х рр.) комплекс 9-ї лікарні формувався як єдиний архітектурний ансамбль, однак внаслідок добудов, перебудов та зведення нових будівель, на сьогодні ансамблеві характеристики комплексу лікарні значною мірою втрачені.

***

Як бачимо, 9-а лікарня виявляється, є однією з найстаріших історичних локацій Лівобережжя Дніпра. Козацька слобода, панська садиба з англійським парком, робітнича лікарня промислового району. Історія комплексу пов’язана з багатьма відомими історичними діячами. Ансамбль перших корпусів лікарні становить історико-архітектурну цінність. Слід сподіватися, що, незважаючи на жахи війни, ця важлива частина історії міста заживить свої рани та розпочне новий етап своєї історії», - завершує Максим Кавун.