Під Нікополем відроджується Великий Луг

На дні колишнього Каховського водосховища стрімко проростають нові чагарники та дерева.

Два місяці минуло після підриву рашистами Каховської ГЕС.

За цей час колишнє Каховське водосховище встигло зникнути, висохнути та дати початок новій формі життя у цій місцевості.

Нагадаємо, що створення Каховського водосховища ці землі займав Великий Луг.

Багато фахівців прогнозують, що ця форма флори та фауни поступово відроджуватиметься. Це підтверджують і свіжі знімки Сергія Пилипенка на OldMaps.dp.ua - Інтерактивні історичні карти України, які прокоментували так:

«Великий Луг оживає.
Проростають нові дерева і трава.
На перших двох світлинах видно, якою була ця місцевість ще місяць тому».

Цікаві спостереження та прогнози у газеті «Світ» дав академік НАН України, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Яків Дідух, який написав таке:

«ЯКОЮ БУДЕ ДОЛЯ КАХОВСЬКОГО МОРЯ?

Руйнація Каховської ГЕС — масштабна екологічна катастрофа, що завдала найбільших екологічних збитків довкіллю, які ми трактуємо як екоцид. Результат і наслідки руйнації Каховської ГЕС відповідають як кожній окремій позиції, так і визначеному в цілому поняттю екоциду у ст. 141 Кримінального кодексу України.

Оскільки на цій території ведуться бойові дії або проявляється їхній опосередкований вплив, вона недоступна ні для проведення відповідних наукових досліджень, ані для технічних заходів.

Але природа чекати не буде і процеси уже відбуваються.

Ми оглянули й побіжно дослідили лише територію правобережжя колишнього Каховського водосховища, тому не розглядаємо ситуацію затоплення території нижче греблі. Ми побачили, що після осушення на величезних площах утворюються плити, розділені тріщинами. Такі ґрунти — «такири» — характерні для напівпустельної та пустельної зон, але йдеться не про тип ґрунту, а про процес такиризації, який можна трактувати як опустелювання.

У сухому стані такирним ґрунтам притаманна висока міцність, у сухий період ними навіть можливий рух автотранспорту. Але мокрі такирні ґрунти стають високопластичними, в’язкими, непрохідними.

Через місяць після руйнації дамби вже з’явилися сходи рослин.

На черепашкових відкладах — однорічних портулака та якірців, пагони яких горизонтально розростаються, вкривають поверхню ґрунту і протидіють вивітрюванню та процесам ерозії. На піщаних відкладах переважає злак плоскуха звичайна, поодиноко — гірчак почечуйний, щириця загнута, череда листяна, нетреба ельбінська, амброзія полинолиста, лобода. Деякі з цих видів поширюються і на мулисті субстрати, де формується такирна структура. Також на такирах фіксуємо проростки дерев та чагарників: різні верби,клен американський. А безпосередньо біля густих заростей на берегах — ясена пенсільванського (його сходів), робінії псевдоакації, гледичії колючої тощо. На «старих» берегах водосховища дуже поширена аморфа кущова. Саме вона формуватиме чагарниковий ярус.

Пустелі не буде, але…

Але з часом у міру розвитку рослинного покриву процес такиризації згасатиме і структура набуде типових рис алювіальних (наносних) ґрунтів заплав. Тобто заголовки «дно водосховища перетворюється на пустелю», які з’являються у ЗМІ — неправильні й недалекоглядні.

В залежності від типу субстрату ми зафіксували три початкові (піонерні) стадії розвитку рослинності. З наведеного списку видно, що переважна більшість видів — це адвентивні (чужоземні), дуже живучі й здатні до активного поширення (інвазивні). Чи зможе з ними конкурувати наша верба? Проросткам верби потрібне постійне зволоження, але якщо через висихання такирів коренева система не досягатиме потрібної глибини, ці паростки можуть загинути.

Отже, скоріше тут можуть сформуватися угруповання з домінуванням клена американського, робінії, аморфи кущової тощо.

Наступна стадія формування квазіприродних угруповань — це заплавні вербняки, осокірники галерейного типу. Хоча цінність та запаси деревини тут набагато нижчі, ніж у природних зональних лісів, однак забезпечення виконання ними згаданих екосистемних послуг — незаперечне, тому їх формування та підтримка є доцільним. Теоретично можливо створення так званих заплавних дібров (приклад —урочище «Лабіринт» біля с. Трикрати Миколаївської обл.), де український поміщик і лісівник Віктор Скаржинський у 1819 році заклав і сформував у степовій зоні масив неморального (широколистяного) лісу.

В сухіших умовах можливе формування чагарникових угруповань свидини, глоду, шипшини, бирючини звичайної, вишні магалебки, скумпії з участю адвентивних видів аморфи, ясена пенсильванського.

У прилеглій до оголеного дна смузі фіксуються ділянки густого покриву трав’яних рослин осокових та ситникових. На жаль, вони не дають достатньо насіння ні для природного відновлення, ні для створення насіннєвої бази з метою штучного відновлення.

Хоча найоптимальніший варіант — природний процес розвитку екосистем, але ми можемо і повинні регулювати й впливати з метою отримання найкращого кінцевого результату. Йдеться про підсів чи підсаджування природних аборигенних видів рослин, які в цих умовах могли б конкурувати з агресивними адвентивними видами, формування тих типів екосистем, які цінні й надають різні екосистемні послуги. Для цього потрібно забезпечити проведення наукових досліджень, обрати ключові базові полігони, організувати довготривалий моніторинг, що дасть змогу розробляти й впроваджувати заходи мінімізації негативних наслідків.

Перспективними на цій території є водоплавне птахівництво, аквакультура, створення вербових плантацій для біопалива.

Варто вивчити й впровадження певних видів рослин для розвитку сільського господарства.

Сьогодні вже ухвалена постанова КМУ про необхідність відновлення Каховської ГЕС. Але, на мою думку, слід починати не з цього, а з розроблення й оцінки сценаріїв, яких може бути чотири: повна відбудова ГЕС, часткове підняття рівня водосховища, збереження природного річища та поглиблення річища Дніпра. Слід всебічно, ґрунтовно аргументувати й прорахувати (виходячи з оцінки екосистемних послуг) позитивні та негативні наслідки, вибрати оптимальний сценарій і лише тоді на основі критичного аналізу, детального опрацювання ухвалювати рішення щодо вибору проєкту. Ми повинні шукати оптимальні варіанти, обговорювати різні сценарії розв’язання цієї надзвичайно складної еколого-економічної проблеми, щоб мінімізувати негативні наслідки руйнації Каховської ГЕС».

Фото – Сергій Пилипенко та газета «Світ»