Лариса Борисенко: «Я не планировала иметь два Дня рождения…»

Руководитель Павлоградского кинологического центра «Антарес» рассказала, как пережила год после страшной травмы.

Еще с 2014 года Павлоградский кинологический центр «Антарес» спасает пострадавших от рашистской агрессии и помогает искать погибших на фронте. О его работе Городской сайт неоднократно рассказывал. Писали мы и о том, что о работе этого центра известная днепровская режиссер сняла фильм, который был показан во многих странах мира.

А также о том, что год назад руководитель центра «Антарес» Лариса Борисенко и ее напарник Вячеслав Майборода подорвались на вражеской мине.

Они получили страшные травмы, но их жизнь удалось спасти.

Вчера, 2 апреля, отмечали Международный День кинолога. Накануне этого праздника Лариса Борисенко откровенно рассказала о том, что пережила за год после ранения:

«Я не планувала мати 2 Дня Народження...

Але ж: "Життя - це те, що відбувається, коли ми будуємо інші плани" (с).

Рік тому, в лісосмузі Ізюмського району, Харківської області, під час пошукових робіт в рамках проекту з пошуку тіл загиблих воїнів «На щиті» Генерального штабу ЗСУ, розтяжка з гранатою Ф1 поділила моє життя на "до" - та "після".

Хоча, шансів статися тому "після" - майже не було. Але ж, Вищі Сили, душі загиблих, які ми повертали та моїх рідних (це була дата весілля моїх батьків, яких не стало за рік до того), мої Друзі, які опинилися поруч в критичну мить та не розгубилися, золоті руки Лікарів та мої Янголи на землі, - зробили так, що сьогодні я можу зустріти цю дату. Першу дату мого повернення.

В минулому році в мене не було весни та літа. В мене не стало моєї звичайної роботи. В мене відсіялося 80% оточення. Навіть ті, кого я вважала частиною "своєї стаї". Мабуть, це і були просто перехожі в моєму житті або ті, кому зі мною було вигідно бути. Тепер я знаю , на власний досвід, ще жорсткіше, чого стоять високопарні слова, фанфари, "благодарні учні" та що відбувається, коли "Акело промахнувся".

Я вчусь жити в новому тілі. Кожну мить, в день і в ночі - з фізичним болем, який не уходить ні на хвилину. Та з зміненою душею. В якій і раніше було не дуже багато "полутонов" та "сірого", - а тепер лише чорні та білі тона.

Кажуть, до операцій теж звикають. За цей рік в мене було їх з десяток - фізичних. А душевних..... Я навчилася, без зайвих вагань, вирізати зі свого життя та душі все зайве. Та всіх зайвих. Це стало легко.

Але ж - Я ВЧУСЬ ЖИТИ!

ЖИТИ - а не існувати!

Та продовжувати приносити користь. Та продовжувати мою боротьбу за мою Україну. Залишаючись в моєї.

А поряд час залишає лише Справжніх.

В цей день я радію за моїх Справжніх Друзів, які також, незважаючи на все, можуть сказати: "Рік назад, в тій посадці, нам чотирьом, залишили життя. Чудом. Але ж - залишили." Мабуть, у когось Зверху, на нас ще є плани.

В житті не буває нічого випадкового.

- Колись у 2017 в лісосмузі Луганській області, біля знайденого тіла, Вищі Сили принесли в моє життя Тетяну Каверіну, яка потім, 26 березня 2023 року в Харківській області, зробить над можливе, щоб поєднати всі крихткі ниті, в тому числі логістичні, - щоб врятувати мені життя.

- Колись в 2016 та 2019 році до мене на тренування, з іншого міста, потрапили власники чудових дратхаарів Руслан Дука та Юрій Тарнавський, які потім - в березні 2023 будуть зустрічати в Дніпрі кейсевак з, майже тілом, - та зроблять все, щоб це поневічене тіло знов почало ЖИТИ.

Безмірно вдячна моїм рідним Людям Марії Борисенко та Віталію Борисенко за те, що тягнули та витримали (я не знаю, як?!), цей страшний рік...!

Безмірно вдячна кожному, хто вірив в мое повернення, допоміг та допомогає на цьому жахливому шляху.

І тим, хто продовжує мене любити.

Радію, що більша половина з Павлоградського пошуково-рятувального кінологічного загону «Антарес»  все ж таки пройшла гідно цей тест на людяність та, не теоретичні, цінності - витримала цей іспит.

Ми іще, ми іще повоюємо…».

Желаем мужественной женщине здоровья!

Фото со страницы Ларисы Борисенко.