Історія Дніпра: Перше підприємство міста

У червні виповнюється 230 років від часу заснування в місті на Дніпрі першого промислового підприємства.

Це Катеринославська суконна фабрика – величезне містоутворююче підприємство, яке проіснувало майже півстоліття, до 1837 року. Історія виникнення фабрики тісно пов’язана з історією будівництва самого міста.

Як з’явився проект першого великого підприємства міста? Скільки планувалося фабрик, і скільки було побудовано? Які види продукції вироблялися? Як працювали на фабриці, хто були фабричні робітники? Які населені пункти виникли через існування фабрики? І що залишилося сьогодні від першого підприємства міста?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

«Катеринославські фабрики» - проект великого комплексу підприємств

«Через невигідне географічне положення місто, засноване перед Дніпровськими порогами, не могло одразу стати визначним торговим центром, - розповідає Максим Кавун. - Тому заснування великого промислового підприємства одразу було одним із головних пунктів при створенні промислово-економічного підґрунтя розвитку Катеринослава.

У «Начертании города Екатеринослава» від 6 (17) жовтня 1786 року – програмі розвитку міста, написаній князем Г.О. Потьомкіним, у списку першочергових об'єктів фігурують, окрім Преображенського собору, будинків губернатора та університету – «Фабрики суконная и шелковая».

Але як заснувати «з нуля» величезне промислове підприємство? Потьомкін запропонував цікаву модель: створити в різних місцях кілька підприємств, а потім перевести їх до Катеринослава і облаштувати на новому місці.

Спочатку пропонувалося перевести на береги Дніпра Ямбурзьку сукняну фабрику. Потім виникла інша ідея: у 1786 р. Потьомкін влаштував сукняну фабрику у своєму містечку Дубровно Могилівської губернії під назвою «Катеринославської», яку потім планувалося перевести до нашого міста. Основою другої фабрики – шовково-панчішної – послужило підприємство у підмосковному селі Купавна, придбане Г.О. Потьомкіним у графа С.П. Ягужинського.

У вересні 1786 р., Г.О. Потьомкін нарешті написав спеціальну доповідну записку імператриці Катерині ІІ. У ній він обґрунтовував необхідність катеринославських фабрик як «столь для того места пристойных… и столь нужных», беручи до уваги, що «полуденные места Империи… изобилуют руноносным скотом почти больше, нежели вся Европа вместе»,

Князь передбачав, що «прежде десяти лет шелку будет как пеньки… сверх делания сукон на сей фабрике приниматься будут ученики от дворян, чрез что разойдется сие ремесло по сему государству».

Висновок із записки був чітким – фабрики в Катеринославі стануть ефективним та процвітаючим підприємством.

Незважаючи на всю його енергію, Г.О. Потьомкін не встиг побудувати фабрики, як і місто загалом, за первісним проектом. До смерті Г.О. Потьомкіна (5 жовтня 1791 року) встигли здійснити тільки загальну підготовку до будівництва: обрали місце, визначили приблизні параметри робіт.

І тільки 14 травня 1792 року був виданий рескрипт імператриці Катерини ІІ, яким було наказано перевести та облаштувати фабрики «между Екатеринославля и Кайдак». З цього цікавого документу ми дізнаємося, що вже існували «Катеринославські» фабрики: сукняна у Дубровні, «шовкових матерій» у Купавні та «панчішна» у Нових Кайдаках. При цьому було вказано відпустити на всі фабрики, «некотораго уже степени совершенства достигшия», дуже велику суму – 326 458 рублів.

З восьми фабрик збудували всього дві

Уже двісті років у краєзнавчій літературі передається міф, що в Катеринославі мали бути засновані цілих 12 фабрик! Ця інформація повторена в «Истории города Екатеринослава» Д.І. Яворницького та в багатьох радянських виданнях.

Насправді – менше. У рескрипті Катерини II чітко вказаний комплекс з 8-ми фабрик: сукняна, годинна і позументна – з Дубровни, шовкова – з Купавни, панчішна – з Нових Кайдак; планувалося заснувати 3 фабрики – стрічкова, паперова і свічкова.

Але, як кажуть, гладко було на папері... Після видання рескрипту 1792 року процес облаштування катеринославських фабрик затягнувся на кілька років.

В результаті лише дві фабрики – суконна і шовково-панчішна були відкриті тільки в 1794 році.

Ще восени 1792 року ситуація з заснуванням фабрик була критичною. Катеринославський намісник (губернатор) Василь Васильович Коховський скаржився:

«Господин вице-губернатор не прислал мне денег ни полушки из принятой им суммы на фабрики... нет у нас ни кирпича, ни извести, на сие нужно приискать подрядчиков. Нужно также зимою выпи¬сать и все потребные материалы, дабы хотя к осени были все фабрики в действии...».

У березні 1793 року губернатор В.В. Коховський подав рапорт про початок будівництва двох дерев'яних корпусів для сукняної фабрики. Зусилля дали позитивний результат:

«Начатые два корпуса для фабрик уже отделаны. Липранди (директор фабрик – М.К.) их ос¬матривал и ими весьма доволен...».

Разом з цим, губернатор звертав увагу: «В деньгах состоит крайнейшая надобность. Если оных прислать не изволите, то строение фабрик должно остановиться и целый год будут переводиться фабрики без действия».

Поки будувалися нові фабрики, у 1793 році перевели в Нові Кайдаки першу з так званих «Катеринославських фабрик», шовкову з села Купавни. Частина її робітників – кріпосних із дружинами та дітьми, у 238 душ, були куплені на аукціоні за 16000 рублів. Спочатку ця фабрика знаходилася в Нових Кайдаках, у палаці, збудованому для зупинки Катерини II під час її подорожі 1787 року. У подальшому вона влилася в комплекс із двох фабрик, збудованій на західній околиці Катеринослава.

Фабрична слобідка та село Сурсько-Литовське

Аж ось у червні 1794 року до Катеринослава прибули фабричні робітники з «Катеринославської» сукняної фабрики в Дубровні, і почали облаштовуватися на новому місці. Катеринославські фабрики стали яскравим прикладом промислового підприємства, заснованого на кріпосній праці.

Ще до переведення в Катеринослав фабрики працювали за рахунок кріпаків, лише деякі кваліфіковані кадри набиралися за наймом. На фабриці в Дубровні, перед переведенням, спостерігалися заворушення приписних селян, викликані їх становищем. Багато приписних селян розбіглися, деякі померли.

Після прибуття до Катеринослава у червні 1794 року виявилося, що для працівників не готові житла та продовольство. Тому вони були поселені по навколишніх селах. Частина (120 осіб) навіть працювали на збиранні хліба, засіяного для фабрики. Збудовані житлові будівлі залишали бажати кращого і швидко стали непридатними.

При поселенні фабричних робітників виникла у місті окрема «Фабрична слобідка». Це був район на захід від комплексу фабрик, з декількома неупорядкованими вулицями. У Катеринославі ця слобідка збереглася аж до 1917 року, її називали просто «Фабрика», хоча тієї самої фабрики давно не було й близько. Зараз від Фабричної слобідки збереглася вулиця Езау (колишня Булигіна). А практично всю решту слобідки за радянських часів «з'їли» промислові підприємства.

Частина фабричних селян, що походили з Білорусії, з містечка Дубровни, називалися у місцевого населення «литвинами» (як частина колишнього Великого князівства Литовського). Вони були поселені на березі річки Сури та заснували окреме село, яке стало називатися Сурсько-Литовське. Ось і розгадка назви цього селища! До сих пір тут збереглася окрема білоруська говірка, яка походить від XVIII століття.

Катеринославські фабрики виробляли й тонкі, й прості сукна

Об'єднані територіально та адміністративно, дві фабрики – сукняна та шовково-панчішна - утворили велику мануфактуру. Катеринославські фабрики працювали передусім на армію. Види товарів та обсяги продукції визначалися замовленнями військового відомства та адміралтейства.

До 1798 року сукняна фабрика виробляла тонкі сукна, з 1798 року виробляла вже прості солдатські сукна, каразею (грубошерста підкладкова тканина) і каламенку (кольорова тканина). З 1804 року було відновлено виробництво тонких сукон. Шовково-панчішна фабрика реалізовувала свої товари на вільному ринку. Катеринославські фабрики працювали на широкий ринок, що включав не тільки Південну Україну, а й інші регіони країни.

Цікаво, що чисельність робітників на фабриках в ранній період майже дорівнює населенню Катеринослава! У 1800 року у місті жило 2634 людини. А в 1804 році на Катеринославській мануфактурі значилися 1044 чоловіки та 973 жінки (приписних селян). На шовково-панчішній фабриці, переведеній з Купавни, (невдовзі влилася до складу мануфактури), працювали також приписні селяни (138 чоловіків та 133 жінки). У 1809 р. на катеринославській мануфактурі працювали 768 осіб: із них 130 «майстрових людей» і 638 «селян-землеробів».

Умови праці на підприємстві були вкрай складними. Робочий день тривав щонайменше 15 годин. Працівники проживали в будинках, пристосованих для проживання лише влітку, зарплату отримували невчасно.

Приписні селяни, які жили разом із родинами в Сурській слободі (згодом село Сурсько-Литовське), за 15 верст від підприємства, виконували деякі операції по сукноділлю, а також підсобні роботи. У самій слободі було збудовано два прядильні корпуси. Обсяг робіт розподілявся на сім'ю, а далі на розсуд її членів. Існував певний вибір – рекрутська армійська повинність для приписних селян замінювалася 25-річною роботою на мануфактурі.

Приписні селяни катеринославської мануфактури підлягали трудовій повинності з 8-річного віку та без граничних обмежень до 80-90 років. У 1809 році було проведено ревізію мануфактури. Її провів Самуїл Християнович Контеніус (головний суддя «Контори опікунства новоросійських іноземних поселенців»). До нього на прийом явилися багатодітні поселенці Сурської слободи з проханням звільнити їхніх дружин від робіт на підприємстві.

З часом «населення» фабрики зростало. Станом на 1821 рік, на катеринославській мануфактурі числилось 3584 чоловік обох статей: солдатські діти - 210 чол.; кантоністи з Військово-сирітських відділень (сироти) - 238 чол.; «міліційні ратники» – 417 осіб; рекрути, залишені для підприємства – 328 чол.; селяни-майстрові - 1089 чол.; інваліди – 226 осіб; землероби Сурської слободи – 1076 чол. Таким чином, селяни становили понад дві третини від усіх зайнятих на підприємстві.

Щодо приписних селян Сурської слободи (1076 осіб), з них власне підготовкою пряжі займалися лише 353 особи; а 382 осіб виконували «чорні» роботи на фабриці, інші були непрацездатні.

У 1834 р. приписні селяни Сурської слободи мали у розпорядженні 7441 десятин (десятина – трохи більше гектара) зручної та незручної землі; більша частина якої використовувалася під ріллю (3531 дес.) і сіножать (3755 дес.). Однак ця група постійно була зайнята і на виробництві «в роде барщины».

Що ж до матеріального становища працівників мануфактури, майстрові люди жили у спеціальних корпусах біля підприємства, отримували річний оклад і платили податки. У 1820-х роках робітникам виплачували грошові оклади. При цьому приписні селяни Сурської слободи отримували відрядну заробітну плату.

Величезну фабрику закрили, майно та корпуси розкрали

Катеринославська мануфактура, як за кількістю робітників, так і за кількістю продукції, перевершувала інші підприємства не тільки Катеринославської губернії, але і всієї Південної України.

У 1825 року фабрику відвідав відомий тоді письменник О.Ф. Воєйков. Він залишив її розлогий опис:

«Я осмотрел обширную фабрику тонкого сукна... С того времени она распространена и улучшена; все новоизобретенные самопрялки, станы, стригольницы сюда выписаны из Лондона, а с образца делаются и новые здешними мастерами. Синие и алые сукна не уступают английским в тонкости, краске и отделке и превосходят их добротою.

Директор угостил меня сытным завтраком и дал полное понятие о прежнем и нынешнем состоянии сего важного государственного заведения, о постепенном его усовершенствовании, о том, что тонкие сукна Екатеринославской фабрики отпускаются по самой умеренной цене бедным офицерам и что государь император имеет несколько мундиров из сукон, здесь выработанных. Сии последние слова произнес он с гордостью, показывающею, сколь для него лестно такое отличие».

Але поступово вже у 1820-х роках підприємство почало переживати кризу.

У 1823 році виробництво офіцерських сукон було припинено. Погіршувалося і становище працівників. У 1834 р. новий директор фабрики генерал Назимов став поводитися з робітниками як з кріпаками. Відповіддю на це стала скарга військовому міністру, подана від імені «Общества мастеровых Екатеринославской казенной суконной фабрики». Проведене дослідження підтвердило нерентабельність фабрики.

2 листопада 1835 року вийшло офіційне рішення про закриття Катеринославської мануфактури. Будівлі та «народонаселение» були передані Департаменту військових поселень. Найкращі працівники фабрики разом із сім'ями (175 з 3210 осіб) були переміщені до Павлівської казенної сукняної фабрики в Підмосков'ї. А приписні селяни Сурської слободи були переведені до державних (особисто вільних) селян, тобто - суттєво покращили своє становище. Мануфактура в Катеринославі остаточно припинила свою діяльність після переробки всієї сировини в 1837 році.

У 1844 році, тобто через 7 років після закриття фабрики, Катеринослав відвідав німецький вчений Франц Гакстгаузен. Він був неприємно здивований тим, що фабрика була по суті розграбована:

«Здания фабрики теперь стоят оставленные, в руинах, ставших прибежищем для грабителей и бродяг…».

Уцілілий корпус фабрики – видатна пам’ятка архітектури

Катеринославська мануфактура займала величезну територію! Це прибережна частина приблизно від сучасної вулиці Мостової до залізничного вокзалу. Кількість фабричних корпусів обчислювалося десятками.

Головними були три кам'яні корпуси, які стояли на червоній лінії дороги, яка з'єднувала Катеринослав і Нові Кайдаки. Ця лінія зараз є червоною лінією проспекту Яворницького. З цих трьох фабричних корпусів до наших днів уцілів лише один. На місці другого було збудоване управління Катерининської (нині Придніпровської) залізниці. А на місці третього корпусу знаходиться… Вокзальна площа (саме на місці корпусу стояв колишній пам’ятник Петровському).

Уцілілий фабричний корпус був збудований у 1825 році. За радянських часів тут розміщувався хлібозавод № 1 (проспект Яворницького, 106).

Це четверта за часом побудови історична будівля міста. Будівля унікальна – пам'ятка архітектури національного значення. Проект типовий для стилю ампір. Величний монументальний будинок завдовжки близько 100 метрів. Він вражає саме своїм масштабом. На фасаді розміщений величезний портик у десять колон – єдиний такого плану в області та навіть на Південному Сході України.

Автор проекту будівлі за документами маловідомий місцевий архітектор Дмитро Торопов. Однак, зважаючи на все, він просто реалізував на практиці типовий проект стилю ампір. Загалом корпус відповідає творчій манері провідного архітектора ампіру Василя Петровича Стасова (1769–1848).

Після закриття фабрики в цьому корпусі розташовувався «Провіантський магазин», тобто військовий склад провіанту. Через нього вулиця Лісопильна і отримала назву Провіантської (нині вулиця Пастера).

У 2000-х роках будинок перейшов у приватні руки. Було висунуто проект реконструкції корпусу до торгово-розважального центру. У 2021 р. була завершена реконструкція будівлі. У цілому її можна визнати вдалою – фасадна частина була відновлена в автентичному вигляді. Натомість частина заднього фасаду була зруйнована та збудована фактично заново, але в первісних формах.

***

Катеринославська мануфактура з двох фабрик – перше містоутворююче підприємство нашого міста. «Фабрика» зіграла дуже велику роль в містобудівній та демографічній історії міста. Свого часу «населення» фабрик дорівнювало населенню самого Катеринослава. А розвиток міста в західному напрямку, уздовж Дніпра, визначився саме завдяки існуванню мануфактури. Сьогодні свідком цієї історії залишився лише унікальний корпус, який прикрашає проспект Яворницького», - завершує Максим Кавун.