Ветеран ФК «Днепр» нуждается в помощи

Известнейший футболист 1990-х годов Сергей Думенко сейчас может передвигаться только в инвалидной коляске и ежедневно вынужден принимать горы медикаментов.

Еще в 1985-м году тогда еще 17-летний Сергей Думенко ярко заявил о себе в дублирующем составе «Днепра».

Но наибольшую известность нападающий получил, сыграв почти четыре сезона в ФК «Днепр» 1990-х годов, приняв участие в 84-х играх и забив 17 голов. Потом были выступления за рубежом и в других украинских командах. Завершал карьеру игрока нападающий в 2000 году во второй лиге украинского футбола в составе «Днепра-3».

Долгое время Сергей Думенко был одним из активнейших участников матчей команды ветеранов ФК «Днепр». Но в последнее время он тяжело болеет, фактически не выходит из квартиры.

О тяжелой судьбе известного игрока рассказал известный днепровский спортивный журналист Дмитрий Москаленко:

«Дніпруша» потребує допомоги…

Те, що дніпровський футбол зараз на всіх рівнях у повній д..і, відомо вже усім Але давайте не забувати і про те, що за легендарною командою стоять люди, котрих з часом просто забувають…

56-річного Сергія Думенка до сьогоднішнього дня я бачив у травні під час матчу ветеранів ФК «Дніпро». Нажаль, він вже не грав, а ледве пересуваючись на ногах, зайняв місце на трибуні. За його словами тоді, у травні він важив 84 кг, а сьогодні вже 70…

…У 17 років вихованець Олексія Садовникова подавав непогані надії у дублі «Дніпра» (12 ігор, 2 голи в сезоні 1985), але невдовзі Геннадію Жиздику довелося рятувати хлопця від виконання» інтернаціонального боргу» в Афгані. «Папа» домовився з воєнкомом, що Сергій буде служити в Хабаровську, де ще і мав можливість грати в армійських змаганнях.

За два роки було повернення до рідного міста і ігрова практика у 2 лізі в складі павлоградського «Шахтаря» (114 ігор, 22 голи), а в останньому чемпіонаті СРСР у 1 лізі в «Таврії» (13 ігор, 5 голів) і повернення до «Дніпра», де він зіграв не тільки за дубль (8 ігор, 3 голи), а і дебютував за основу у Кубку СРСР.

Ну а далі був той самий «дитячий садок» Миколи Павлова, в якому Сергій Думенко був одним з найдосвідчених – в складі «Дніпра» він провів три з половиною сезони, за які став срібним і двічі бронзовим призером чемпіонату України. Іноді виходив на заміни, але частіше був в основі. За цей час він провів за «Дніпро» 84 офіційних матчі і забив 17 м’ячів. Саме він віддав гольову передачу Юрію Максимову у першому єврокубковому матчі «Дніпра» часів Незалежності, коли дніпропетровці перемогли 1:0 «Адміру-Ваккер».

Але мені особисто запам’яталася заключна офіційна гра «Дніпра» 1992 року, коли 29 листопада дніпропетровці приймали у матчі відповіді 1\8 Кубка України тернопільську «Ниву». Дніпряни лідирували у чемпіонаті, але у першій кубковій грі сенсаційно поступилися в Тернополі 0:3, тому шанси на вихід у чвертьфінал були дуже примарними.

Не додав настрою і перший тайм другого матчу, який закінчився 0:0, при цьому все могло бути ще гірше, адже Микола Медін парирував пенальті. Невелика купа вболівальників, що зібралася тоді на обледенілих лавах «Метеору», весь матч простояла на ногах, адже через сильний холод сидіти було неможливо. І ось на початку другого тайму один з вболівальників, що стояв на ряд нижче мене, майже зі сльозами на очах прокричав: «Дніпруша,, забий хоч один, я все прощу!».

І що ви думаєте? Майже одразу Сергій Думенко відкриває рахунок! Стало веселіше і невдовзі той же персонаж на весь стадіон повторює свою мантру: «Дніпруша, я тебе благаю, будь-ласка, забий ще один. Я все прощу!». І на 64-й хвилині Сергій Думенко робить рахунок 2:0! Залишалося ще багато часу, щоб перевести протистояння у додатковий час, «Дніпро» не виходив з чужого карного майданчику, вболівальник повторював заклинання, але більше забити не вдалося. Проте з того дня ім’я Сергія Думенка для мене назавжди асоціюється з «Дніпрушей».

Після «Дніпра» Думенко пограв і за кордоном, і в Україні («Поліграфтехніка», «Миколаїв», маріупольський «Металург»), а завершував кар’єру… в «Дніпрі-3», де у 2 лізі сезону 2000/01 був справжнім «дядькою» для молоді, Наприклад, у матчі проти армянського «Титану» стартовий склад «Дніпра-3» був такий: Старцев, Беліков, Шершун, О.Бабіч, Рачіба, С.Назаренко, Матюхін, Шевчук, Бездольний, Бодня, Думенко.

По завершенні професійної кар’єри продовжував грати на аматорському рівні, при тому що у 2003 році пережив перший інфаркт. Потім буде ще один… Викарабкався він і після страшної автокатастрофи, коли Сергія буквально по шматочках збирали лікарі нашої «Мечки». Хоча був і спокійний час, коли він, можна сказати, залишився у футболі, власноруч будуючи по всій Україні майданчики зі штучним покриттям і іноді граючи за ветеранів ФК «Дніпро».

Але поступово здоров’я залишало Сергія…

Зараз він живе вдвох разом з братом, який взагалі пересувається тільки на інвалідному візку (подяка за нього Ігорю Ємцу), а у самого «Дніпруши» ескулапи нещодавно знайшли тромб, виписавши чергову порцію ліків, в наслідок чого Сергій приймає кожного дня 18 таблеток. І все це на пенсію у 2500 гривень.

Ось телефон Сергія – 067-252-12-11. Він точно буде радий спілкуванню, а це номер його картки 5168 7456 1495 8194 – він з братом будуть вдячні буд-якій допомозі».

Фото из архива Дмитрия Москаленко.