Дніпровський журналіст допоміг оперному театру реалізувати новий патріотичний проект

З нинішнього сезону всі спектаклі Дніпровського академічного театру опери та балету розпочинаються з виконання гімну України.

Багато закладів культури розпочинають свої заходи з цієї урочистої церемонії.

Тепер серед них – і оперний театр.

Минулими вихідними ця церемонія набула нового звучання. Перед початком балету «Тисяча та одна ніч» гімн України тут не лише зіграли, а й заспівали. В цьому оркестру театру допоміг несподіваний гість. А саме – спортивний журналіст Дмитро Москаленко, котрий вже давно прославився потужним виконанням гімну перед футбольними матчами на стадіоні «Дніпро-Арена».

Несподіваний сюрприз сподобався багатьом глядачам.

А ось якими враженнями поділився сам Дмитро:

«Ви коли небудь співали соло у супроводі симфонічного оркестру? Ну, там грати у симфонічному або камерному оркестрах і на віолончелі, і на контрабасі – це діло таке, як для мене особисто, то колись була справа дуже звична і навіть постійна. А от так, щоб на весь практично переповнений концертний зал - ти і симфонічний оркестр?!

Ми тут з дружиною почали відкривати театральний сезон у Дніпрі. Цього разу пішли в Оперний на балет «Тисяча і одна ніч» Звісно брав я квітки на наші коронні місця (такі є в усіх головних театрах нашого міста - Драми і комедії, ім.Шевченка, ПК Машинобудівників...) – останній ряд партеру, найближчі до виходу: там і чудовий огляд, і довгі ноги можна висунути у прохід, плюс бюджетний варіант, а ще і найближча відстань до буфету (знову таки, можна на кілька хвилин спізнитися, але у темряві ти спокійно сядеш на свої місця, нікому не заважаючи).

І тут з’ясувалося, що з цього сезону симфонічний оркестр Дніпровського оперного театру перед виставою починає виступ з виконання Гімну України. І ось вони заграли, а я заспівав. Я не знаю, можливо розрахунок в театрі був на те, що заспіває весь зал, але співав тільки я. Вони грають біля сцени у ямі, а я співаю на останньому ряду і світло в залі ще не вимикнули, що дозволяло глядачам вертати головою і дивитися звідки йде голос – йшов він з двометрової глиби у вишиванці майже на галерці. В кінці виконання вирішив додати «року» з хрипотцею, бо реально починало виглядати як «підстава», і ця кінцівка ще і додала позитивних відгуків від молоді, котра сиділа кількома рядами нижче, так що оплески після виконання Гімну беру і на свій рахунок, хоча звісно віддаю належне і нашому симфонічному оркестру, в якому у мене завжди було багато знайомих, з ким колись навчався у нашому музичному училищі.

А у антракті був ще і діалог зі знайомим журналістом, котрий також відкривав театральний сезон.

- Так то ти співав?

- Я.

- Тож тебе спеціально запросили?

- Ні. Сам купив квитки, сам прийшов, відчув натхнення і заспівав!

У його очах явно читалося сакральне від Станіславського «Нє вєрю!».

Отже, це не підстава, співав звичайний відвідувач. Сподіваюся, що виконання Гімну перед спектаклем тепер для нашого оперного стане доброю традицією. У вересні обов’язково прийдемо з дружиною ще. На наші місця.

Який спектакль? Нехай це буде сюрпризом!».

Фото – оперний театр та Дмитро Москаленко.