Як дніпровська журналістка стала оператором дронів на передовій

Про свій вибір Олена Тотель говорить прямо і просто: «Я б не пробачила собі, якби не приєдналася до українського війська».

Ця чарівна дівчина до передової Великої війни пройшла складний шлях. Була журналістом, а тепер є оператором дронів із позивним «Бароко».

Щоб давати відсіч ворогам, вона повернулася з Чехії, добровільно мобілізувалась і тепер служить у 13-й бригаді НГУ «Хартія».

Велике інтерв'ю із нашою землячкою опублікували на сайті wonderzine.mе:

«Я вирішила, що краще сама оберу позивний, ніж це хтось зробить за мене», – пригадує Тотель.

Чому «Бароко»? «По-перше, я дуже люблю цей стиль, – пояснює вона. – Мені імпонує філософія епохи бароко: Господь-творець створив цей прекрасний світ, але врешті втомився й приліг відпочити. Та оскільки ми створені за його образом і подобою, він зробив так, щоби людина самостійно могла робити вибір, мати свою волю. Для мене бароко – це коли ти береш свою долю у свої руки».

«Бароко» взяла долю у свої руки, приєднавшись до бригади «Хартія» як доброволиця. Цьому передував тривалий шлях, який почався у 2022 році, розповідає вона. До початку повномасштабного вторгнення Олена протягом семи років працювала в медіа, зокрема журналісткою та шеф-редакторкою на регіональних телеканалах в Одесі та Дніпрі.

«У всіх накрут був уже в січні, а в мене тоді були інші переживання: я готувалася вписатися в новий проєкт, якраз отримала пропозицію запускати нове велике медіа, – пригадує вона початок 2022 року. – 20 лютого в мене була співбесіда в Києві. 21 лютого – останній робочий день на каналі в Дніпрі, 22 лютого – остання лекція в медіашколі, де я викладала. А 24 лютого зранку я прокидаюся від телефонного дзвінка брата, який каже: «Ти де? Там нас почали бомбити».

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну її життя буквально поділилося на до і після: «З обох робіт я звільнилася, нова робота для мене накрилася, тому що під час [великої] війни ніхто не буде запускати канал. Словом, 24 лютого я просто тупо не знала, куди мені дітися».

У березні Олена тимчасово виїхала з України, але в Чехії надовго не залишилася: «Мої батьки дуже хвилювалися й наполягали, щоб я виїжджала. Ми з кицею виїхали в Прагу 17 березня. І з того моменту щоранку, коли я прокидалася в еміграції як біженка, я думала: «Що я тут роблю? Чому я не вдома? Я хочу додому. Я не потрібна тут, я потрібна вдома». Тупо кожен ранок я ось так сама себе накручувала, постійно дивилася новини. Просто не могла відірватися від екрана, бо було відчуття, що якщо відірвуся, то пропущу щось важливе».

У липні 2022-го Олена Тотель повернулася в Україну й почала волонтерити. «Наприклад, військовим потрібні були маскувальні сітки, а я знала людей, які ці сітки плетуть. Можна сказати, що використовувала продюсерський досвід: ага, хтось сітки вже робить, хтось не робить, у когось завал, комунікацію треба вести з тим-то», – пригадує вона. Волонтерство й долучення до спільної роботи на певний час допомогло знайти себе, але до кінця 2022-го Олена почала думати про інші способи допомоги Силам оборони України. «Якраз почали з'являтися настрої, що воювати будуть усі: рано чи пізно ми всі підемо на фронт. І ось я розумію – найбільш правильно буде мобілізуватися й піти воювати», – розповідає «Бароко».

В Олени не було спеціальності, що підлягала мобілізації, тому долучитися до війська вирішила як доброволиця. «Спочатку дивишся на цю ідею раціонально: у тебе немає військового досвіду, ти нічого не вмієш, ти гадки не маєш, що там в армії, як воно відбувається. Адже я була абсолютно цивільна людина, далека від усіх цих речей. Проте врешті вирішила, що прийду [у ТЦК] і скажу: я вмію ось це, а цього не хочу робити. Хотілося робити якусь реальну роботу, яка допоможе фронту», – розповідає Олена.

Увесь 2023 рік вона присвятила підготовці до війська, передусім фізичній. «Я прийшла в зал і кажу тренерці: «З мене треба зробити машину». Це при тому, що я раніше взагалі не займалася спортом: максимально важким, що я підіймала, була чашка з чаєм або мікрофон. Мій організм спершу був у шоку. Але ми почали тренувати витривалість і тонус м'язів, щоб я могла взяти 20 кілограмів і далеко їх потягнути», – згадує Олена.

Олена служить у роті ПТКР «Хартії», віднедавна – у взводі ударних безпілотних систем у складі підрозділу. «Тепер я пілотеса FPV-дронів, – розповідає «Бароко». – FPV дуже складні системи, певно, найскладніші в управлінні. Але якщо ти навчився працювати з FPV, можеш працювати з будь-якими дронами. Якщо порівнювати з журналістикою, то я вважаю її царицею саме новини: якщо ти вмієш робити телевізійні новини, то можеш робити будь-які формати. Так само із FPV».

У чому головні виклики в роботі оператора дрона з керуванням від першої особи? «FPV-дрони можуть вражати будь-що, абсолютно будь-яку техніку, – розповідає Олена. – Наприклад, бачимо ділянку. Помічаємо генератор. Це означає, що десь поблизу може бути й бліндаж ворога. Значить, треба полетіти, вистежити й влучити в бліндажик». Як і у випадку з мобільними ракетними комплексами, з якими вона працювала раніше, з FPV непросто фіксувати конкретний момент ураження суперника: «Ти зазвичай не бачиш момент ураження, бо до того зникає відео. Якщо немає коригування з іншого розвідувального дрона, ти не можеш напевно сказати, що відбулося з ворожою технікою – пошкодили її чи знищили».

Що Олена як одна з небагатьох військовослужбовиць у бойових підрозділах може порадити іншим жінкам, які думають про цей шлях? «Не зраджувати себе, – відповідає вона. – Якщо вже вирішила, що буду в бойовому підрозділі, нікого не слухати, йти й пробувати. Тобі можуть казати, що ти не впораєшся. Окей, давайте я спробую, і тоді ми будемо вирішувати, впоралась я чи не впоралась. Треба вмикати характер і не боятися казати: так, я дівчисько, але це не означає, що це щось погане. Це не означає, що до мене можна ставитися як до «слабкої статі». Це означає, що в мене є мої переваги, і я їх знаю. Наприклад, я більш витривала [за чоловіків], адже в жінок вищий больовий поріг».

Що вона зрозуміла за майже рік у війську? «Що в армії дуже не вистачає жінок, – відповідає Олена. – Найголовніше, що жінка завжди може підтримати іншу жінку». Щодо питання мобілізації жінок відповідає так: «Я не закликаю мобілізуватися прямо всіх жінок. Я закликаю мобілізуватися тих, хто готовий, хто дійсно розуміє себе і свої здібності, хто розуміє, що може бути корисною в армії. Якщо ти думаєш про це, якщо ти знаходиш у себе в голові відповідь на запитання, чи впораюся я, цим жінкам я б порадила долучатися до війська. Тому що нас дійсно не вистачає в Силах оборони, нас дуже не вистачає в бойових підрозділах».

«Зрозуміло, що більшість людей боїться, – продовжує «Бароко». – Але, принаймні з огляду на мій досвід, люди дарма бояться так сильно. Ти точно маєш бути обережною, але краще не дозволяти страху та хвилюванню заволодіти тобою. Ну і я просто дякую своїй адаптивній психіці. Я можу поплакати, поревіти. Але це відбудеться в моменті. Після цього я зберуся й піду далі працювати».

Повну версію інтерв'ю можна прочитати тут.

Фото з особистого архіву Олени Тотель та сайту wonderzine.me.