Вечорниці замість телеприймача

Зустрічають на Червоній, 11 з легендарною українською гостинністю. Проводжають, допомагають зняти пальто. Знайомлюсь з новими людьми – всі настроєні доброзичливо и відкрито. Скрізь чутно рідну мову - це тішить душу.

Відразу потрапляю на екскурсію по кімнатам. Відразу розбіглися очі: охопити все за один вечір неможливо. В чотирьох кімнатах розмістилася галерея, магазин ручних витворів, майстерня, книжковий клуб, куточок авторського одягу. Зі слів Ольги, менеджеру агенції, твори майстринь зібрані тут з різних куточків України, починаючи з Донецька і закінчуючи Євпаторією.

До речі, як виявилось, цікавляться новим Клубом не тільки дорослі. Діти крутяться в дитячій кімнаті біля книжок та іграшок. Молодь в очікуванні концерту сучасної музики.

Щодо книжок, то в «Арт-Вертепі» представлені такі напрямки як сучасна українська книга, популярні історичні книги, праці з краєзнавства та культурознавча література. Все - українською. На питання, чому так, Ольга відповідає, що це один з напрямків діяльності «Арт-Вертепу» - поширювати рідну мову. Дніпропетровськ – місто русифіковане, тож тут буде відбуватися відродження української культури, і не тільки старих обрядів.

До речі, про обряди..

Початок зими в «Арт-Вертепі» пройшов під знаком вечорниць. Що це таке? Вечорниці - це традиційне українське дійство. Сто років тому назад, коли на Україні не було кав’ярень та ресторанів, варіантів проведення вільного часу було не так вже багато. Молодь зустрічалась і розважалась в хатах. Пізньою осінню на вулиці було вже не зручно і холодно. Хлопці за цей час вже встигали почумакувати, відвідати найближчі села, і навіть сходити в похід із козаками. Тож, вже могли щось розповісти зі свого досвіду. Щось таке, на що друзі з захопленням вигукували: «Брешеш!». Називались такі парубоцькі вечорниці побрехеньками. Дещо подібне організували і в «Арт-Вертепі».

«Різне, що наливаєм, різне, що розповідаєм»

Досвідченіші брехуни (у найкращому розумінні цього слова), які знаються на краєзнавстві та історії нашого краю, розмістилися за імпровізованим сільським столом та завідували вечіркою. Цими шановними панами стали Юрій Фоменко (представив свою колекцію людських історій), Максим Паленко (відомий як «репер з гитарою»), Олексій Бондаренко (сучасний укладач гайдамацьких пісень), Олег Репан (краєзнавець та історик) і Тимофій Хом’як (історик, музика і «тамада» вечорниць).

Куми так і сипали побрехеньками, повчали, розважали, шуткували, веселилися, співали, а гості слухали уважно, а ще й приймали участь. Всі поводили себе розкуто. Була весела музика, пісні та літературні нариси.

Наталя Анатолівна і Ірина Олександрівна, які мають пряме відношення до мистецтва, прийшли знайомитись ближче до талановитих майстрів: «Багато начулися про групу «Вертеп», яка часто виступає на місцевих святах. З історією краю, традиціями не дуже знайомі, а тут можна дізнатися та просвітитися. Бо це — осередок нашої культури, нашого мистецтва, особливі твори ручної роботи».

А от один із розповідачів Олег Репан вважає вечорниці звичайним елементом життя: «Мені значно цікавіше говорити і спілкуватися з людьми, ніж дивитися в екран телеприймача. Ми можемо тут поговорити, побрехати. Я познайомився тут з кількома цікавими людьми тут, яких не знав. І саме тому став багатше. Може було комусь мене цікаво послухати. Я вдячний своєї дружині, яка вісім років тому викинула телеприймач».

Розходились неохоче. Але головне, що пішли задоволені. «Приємно повертатись до корнів, ніж звертатися до того, що зараз пропагандує сучасна культура» - мовила студентка Влада. І з цим я тільки можу погодитися.