Точка на карті: Панасівка

Герой війни і персонаж повісті

Село Панасівка засноване 1780 року полковником запорозького війська Опанасом Ковпаком. Він прославився героїзмом і звитягою в роки російсько-турецької війни 1768—1774 років. Походив «з малоросійських старшинських дітей».

Після ліквідації Запорозької Січі Панас Ковпак був підполковником Полтавського пікінерного полку. У 1775 році отримав на місці свого зимівника при річці Багатій як рангову дачу 4950 десятин землі. Там же і заснував в 1780-му слободу Панасівку. У грудні наступного року вийшов у відставку в чині армійського полковника. Наприкінці життя Панас Федорович жив в улюбленій Панасівці і займався благодійною діяльністю.

Після 1775-го побудував дві церкви у слободах Ковпаківка і Панасівці. Особистість храмобудівника Панаса Ковпака привернула увагу ще історика церкви архієпископа Феодосія.

А російський письменник українського походження Нестор Кукольник у своїй повісті «Запорожці», написаній в 1850-х роках, зробив безстрашного Ковпака центральною постаттю. Повість присвячена останньому періодові існування Запорозької Січі. А ось роки життя Ковпака науці, на жаль, невідомі.

Козацька церква

За словами Дмитра Яворницького в 1780 році була заснована не тільки слобода Панасівка, а й дерев’яна церква в ім’я Успіння Богородиці. Через рік був даний і план підцерковної землі, який зберігався в церкві і через сто років з власноручним підписом Ковпака. У 1782 році закінчено будівництво церкви. «З декількох сіл, які заснував Ковпак, — пише Д. Яворницький, котрий не раз бував тут, — мабуть, більше за інші він любив село Панасівку, бо ж назвав її своїм ім’ям; жив тут у власному будинку пліч-о-пліч з будинком теперішнього священика о. Євфимія Чайкіна, на старому дворищі власниці Є. О. Ільяшенкової ».

Отже, написане Яворницьким в середині 1880-х років дає нам уявлення про стару Панасівку. Навскіс від сучасної школи знаходилися церква і будинок священика. За ними — стара садиба, на якій жили спочатку Панас Ковпак, а в 1880-х роках Єлизавета Олександрівна Ільяшенко — ще не стара мачуха генерал-майора Степана Андрійовича Ільяшенка. А вже слідом за старим дворищем був красень-будинок, в якому жив молодий пан Степан Ільяшенко. Є підстави вважати його останнім власником садиби — ми не знаємо точної дати його смерті. Він був ровесник Яворницького.

Дмитро Іванович Яворницький гостював у маєтку Ілляшенка в середині 1880-х і пізніше користувався його гостинністю. Він зазначав, що дерев’яна церква в селі простояла понад сто років і була знесена тільки в 1886 році і продана в село Катеринiвку Полтавської губернії. Нова кам’яна церква споруджена в Панасівці в 1882 році.

Чи доїхав до Афанасівки Афанасій Фет?

Но прежним тайным обаяньем

От них повеяло опять…

А. ФЕТ.

Восени 1850 року в маєтку Афанасівка чекали класика російської поезії Афанасія Фета. Але чекали не як поета. А як … нареченого.

З літопису життя і творчості Фета:

21 жовтня 1850 року поет збирається їхати до свого однополчанина Андрія Ілляшенка до його катеринославського маєтку. Афанасій Фет: «У середу або четвер їду до Ілляшенка свататися, тобто подивлюся, якщо не дуже буде огидно, то, як каже Ілляшенко, заберу панночку, його своячку, що має тисяч на 21 срібла майна…»

Сватання Фета тоді так і не відбулося. Тож справа для поета владналася, зазначають біографи, але не тоді, а кількома роками пізніше, і не з своячкою торговця кіньми Ілляшенка, а з дочкою торговця чаєм Боткіна.

Хоча заплановане сватання Фета в 1850 році і не відбулося, але напевно його товариш по службі Андрій Ілляшенко розповідав синові, а той своїм дітям про військову службу з Фетом. Чим інакше пояснити, що онук Андрія Степановича наважиться видати у Петербурзі в 1915 році першу біографічну розвідку про Фета? Випадковості тут бути не могло!

Красуня нова церква

Завдяки поміщику Андрію Ілляшенкові в Афанасівці виросла після тісної козацької нова незвичайна церква. Побудований храм, як сказано в єпархіальному довіднику, 1882 року старанням майора Андрія Ілляшенка та Марфи Мандрикіної за участю прихожан. Кам’яна, однопрестольна — в ім’я Святого Андрія Критського і преподобної Марфи. Парафіян 280, дворів у селі 33, земська школа (1908). Будівник церкви Андрій Ілляшенко дочекався її спорудження. А наступного року його вже чекала зустріч з Вічністю. Батьківську благодійність щодо тутешньої церкви продовжив його син Степан. Доля храму нещаслива: його знесено за більшовиків у 1934-му. Лишилася лише фотографія у шкільному музеї…

Шукав руду, а знайшов колісницю!

Останньому перед революцією панові Степану Андрійовичу Ілляшенкові належав панський будинок з 22 кімнат, а сім’я поміщика складалася з п’яти осіб. Крім будинку в Панасівці, поміщик також мав власний будинок у повітовому Новомосковську та квартири в Харкові і Петербурзі. За матеріалами шкільних краєзнавців, у його володінні були млин, легковий автомобіль, 50 пар волів, 70 корів, 150 коней, 3000 овець.

Землі Ілляшенка приваблювали і геологів. На запрошення земства 1896 року тут проводив дослідження гірничий інженер Володимир Вознесенський (1863—1927). У своєму звіті він зазначить: «Економія Ілляшенка. Садиба розташовується на древній терасі, у заливний долини Орелі, на схід від с. Панасівки, там, де на триверстній військово-топографічній карті вказаний тік».

Справа в тому, що після відкриття залізної руди на Криворіжжі і початку економічної лихоманки захотілося і Степану Ілляшенкові (якому, схоже, не давала спокою слава першовідкривача криворізьких руд Олександра Поля) провести геологічні дослідження на своїх землях.

«Близько «Рясних могил» при колишніх дослідженнях, зроблених штейгером, запрошеним паном Ілляшенком, знайдена бобова залізна руда у вигляді дрібних зерен, завбільшки з горошину. Руда ця, зразки якої збереглися в невеликій кількості, за словами п. Ілляшенка, була піддана хімічному аналізу в лабораторії Харківського технологічного інституту (26-го травня 1890 р.), причому виявилося, що хімічно чистого заліза вона містить 38, 6% ».

Зважаючи на ці обставини, на піднесеній рівнині, поблизу «Рясних Могил» при дослідженні 1896 року були закладені перевірочні бурові свердловини глибиною до 119 футів, які на жаль, жодних ознак залізної руди не виявили…».

Археологам щастило більше. Яворницький, який очолив у 1902 році Катеринославський музей, уже навесні наступного року вирушив на Приорілля розкопувати кургани. За сезон, визнавав археолог, «я встиг розрити лише 37». Історик квапився з огляду на запланований влітку 1905 року в Катеринославі XIII археологічний з’їзд. Найбільш багатим виявився могильник з 15 невеликих, ледь піднятих над поверхнею землі, пагорбів у Панасівці.

«З усіх цих розкопок найбільший інтерес становить розкопка в селі Панасівці, поблизу річки Орелі, Новомосковського повіту, в маєтку полковника С. А. Ілляшенка, – писав сам Яворницький. – При розтині кургану знайдена була двоколісна бойова колісниця, пофарбована яскравою кармінною фарбою, з різними прикрасами й залізним окуттям. Під колесом колісниці був знайдений великий мідний глечик з ручкою …»

У пам’яті людей

Нащадки Панаса Ковпака носили прізвища Ілляшенків, Магденків та Бульбашів. Поруч з новою середньою школою, у дворі нам показали залишки невеликого будинку нерідної матері Степана Андрійовича Ілляшенка (сестри Олександра Русова). Ось тут, як нам здається, і знаходилося старе дворище Опанаса Ковпака, а потім Єлизавети Ілляшенко. Там і відкрив пан свого часу першу в селі початкову школу… Тому вважається, що пан Ілляшенко зробив свою лепту у навчання дітей грамоті.

Проте народ зберіг різні спомини про панів. Згадує місцевий житель Олександр Денисович Глазирін, 1939 року народження, до виходу на пенсію працював у кузні:

— Моя мама Гашка Іванівна також працювала у панів. Мамі доводилося панських коней годувати, готувати лемішку —для неї спершу січку готують, висівками посипають і гарячою водою заливають. А на вихідний працівника могли і не відпустити з економії додому. Лише раз чи двічі на тиждень могла побачитися з дітьми. Так вона і працювала день-у-день на панів.

У 1960 році на місці колишньої садиби будували будинок для інвалідів. Пам’ятаю як найняли трактор, до нього метровий леміш і стали викорчовувати залишки панського бузку. Кому він заважав?

По фермі була викладена хвиляста дорога з цегли. І ось як тільки пан зволить гуляти, то запрягають коней в яблуках і їде він по тій дорозі. Були на цеглинах і якісь літери, та ми, хлопчаки не приділяли цьому особливої уваги, викидали. Дітьми ми ще застали часи, коли старі парові машини стояли, двигуни, А ще були якісь скульптури від маєтку, але ми по нерозумінню розбивали їх. А зараз думаєш: ех, якби зберегли їх…

Народне — вічне і завжди сучасне

До місцевої школи ми приїхали з родиною Гапонових, яка живо цікавиться минулим ріднокраю. Директор Панасівської загальноосвітньої школи Петро Степанович Кушнерик — родом з Полісся.

Приїхав до Панасівки ще в 1981 році разом зі своєю дружиною Наталією Борисівною після закінчення історичного факультету Запорізького педагогічного інституту. Отже, подружжя молодих істориків за ці роки зріднилося з Панасівкою. Петро Кушнерик охоче розповів нам про школу. Минулого року вона стала навчально-виховним комплексом: окрім повної середньої школи тут відкрито і дошкільну групу. Зараз тут навчається 190 учнів. Директор гостинно показав нам простору школу, експонати шкільного музею, показав околиці, за що ми вдячні йому.

Стенди з історією села знаходяться в коридорах школи. Їх прикрашають слова «Воскреснемо, брати і сестри. Бо наша земля, хоча і розіп’ята на хресті історії, але свята». «Народознавство — це бальзам, який треба прикладати до ран нашої душі». Експонати музею переконують дітей, що народне — вічне і завжди сучасне. Тут, зокрема. Ми побачили унікальні світлини з зображенням панського будинку Ілляшенків і церкви, ними спорудженої.

Місцеві школярі досліджують минуле свого краю, записують спогади і фольклор у тутешніх старожилів. Так, старшокласниця Юля Кушнерик (нині вона вчиться в аграрному університеті) записала легенди рідного краю з уст корінного жителя Панасівки Анатолія Петровича Литовченка, 1924 року народження. Він вже помер, але встиг розповісти про походження села Грушівка.

…Ось і прощаємося ми з Панасівкою на річці Багатій, де від колишнього маєтку не залишилося і сліду. Лише фото панського будинку та церкви — у місцевій школі. Та стара одноповерхова шкільна будівля, в якій колись жила дружина Андрія Ілляшенка та містилася початкова школа. Але живе Панасівка, заснована Панасом Ковпаком.