Петро Чимшит господарює, незважаючи на вік та інвалідність

До витоків

Народився Петро Чимшит у селі Чаплинка Петриківського району в сім’ї колгоспників. Крім Петра, у батьків було ще четверо синів. Старший брат і батько загинули на війні, один брат уже помер, тепер їх лишилося троє, з яких старшим є наш герой.

По закінченні школи взяли Петра на роботу в Дніпропетровськ. Там на заводі, який треба було відбудовувати після німців, молоді хлопці виносили цеглу. І Петро дотягався тієї цегли за три місяці до того, що не міг уже й ложку до рота донести. Тому вирішив повернутися додому, в колгосп. Зразу пішов на причіп, а згодом його направили до Саксагані П’ятихатського району вчитися на механізатора широкого профілю

Таких, як він, готували на цілину, однак чаплинський хлопець, котрий був старостою курсу, не на жарт закохався в офіціантку їдальні Марусю. Він зрозумів, що нікуди звідси не поїде, коли знайшов стежину до дівочого серця. Щасливі молодята побралися, проте починати Петру довелося в Петриківській МТС, що направила його на навчання. Тож він відпрацював там сезон і приїхав на П’ятихатщину, влаштувався в Саївці трактористом.

Жила молода сім’я Чимшитів у хаті дружини разом з тещею – тестя на той час уже не було на сім світі. Петро був увесь час на роботі, Маруся працювала дояркою, тож господарством і дітьми займалася теща. Бог дав їм четверо дітей: дві старші доньки і два сини.

Коли серцю не хочеться спокою…

Петро Омелянович починав у колгоспі Ворошилова. Навесні працював на тракторі, а під час збирання врожаю пересідав на комбайн. Усе обірвалося в один момент, коли чоловік відчув неладне із серцем – все частіше йому не вистачало повітря, у грудях щось стискало, і біль не давав спокою. Приступи замучили так, що хоч-не-хоч, а довелося звертатися до медиків. Один професор йому сказав, що, виявляється, він переніс мікроінфаркт на ногах, що дав такі ускладнення.

Професор Аршава порадив йому не мотатися по різних лікарях, , а вибрати одного, хорошого спеціаліста і слухати тільки його. Тоді буде користь. Так і вийшло: у П’ятихатках на той час працювала терапевтом Галина Юхимівна Коротич, котра порятувала чимало життів, допомогла вона і Чимшиту. Однак з роботою на тракторі та комбайні медики змусили чоловіка розпрощатися: мало що тряска на них для нього шкідлива, так ще може раптово померти за кермом і цим піддати ризику життя інших людей.

Тож Петро Омелянович змушений піти на заправку, а потім – завскладом, городником, керуючим, завідуючим свинофермою. Голови колгоспу змінювалися, а Чимшит продовжував працювати навіть тоді, коли вийшов на пенсію.

Чи є життя на пенсії?

Коли Петро Омелянович вийшов на заслужений відпочинок, то вдома побув якихось пару місяців. А потім до нього прийшли з колгоспу і запропонували вийти на свиноферму, аби навести лад. Справи там, правду кажучи, були такі запущені, що нашому героєві довелося добряче попотіти. Зате навіть сьогодні він із задоволенням згадує, як поступово довів ферму до нормального функціонування.

Так минуло ні мало, ні багато, а п’ять років. За роботою час летить швидко. Тому коли в колгоспі Ватутіна почалася розруха, голова Саївської сільради Любов Яхновець якось зателефонувала депутату сільради Чимшиту і запропонувала йому взяти землю і стати фермером. «Та для чого мені це? – запитав Петро Омелянович. – Я і так все життя на землі». «А що ти вдома робитимеш? – почув у відповідь. – Ти ж іще – працездатна людина, даси фору молодим». Він подумав: «А що я втрачаю? З людьми вмію працювати, роботу на землі знаю». Тож вирішив стати фермером.

Разом із меншим сином Олександром він продав зерно і скот, який тримали вдома, і на виручені кошти купили на Кудашівській МТС трактора.

- Мені зразу дали 35 гектарів землі, а синові – 30. Так із 95-го року і працюємо кожен у своєму фермерському господарстві, – розповідає чоловік. – Першого року ми посіяли дві тонни пшениці, а навесні – соняшник і кукурудзу. Перший урожай був хороший: пшениця дала до 50 центнерів з гектара, бо тоді був урожайним рік. Продали збіжжя за добрі гроші, з того і почали.

Як пройшло реформування на селі, то до господаря П.О.Чимшита прийшли саївчани: мовляв, знаємо тебе, чоловіче добрий, з кращого боку, віримо, що не ошукаєш і будеш по совісті розраховуватися за наші паї, тож візьми нашу землю собі в оренду. Він і не думав господарювати на чужій землі, проте родичі все ж змогли його вмовити, от і взяв п’ять паїв. Так у нього стало 65 гектарів, та в сина – оті 30. Земля вся вкупі, не порвана на шматки. Так і господарюють досі: по совісті і до ладу.

Мудрість фермера Чимшита

Як же літній чоловік із хворим серцем витримує такі навантаження, з якими часом і молоді люди не справляються? Каже, за рахунок свого несварливого характеру і спокійної вдачі.

– Якщо у мене якийсь працівник напартачить, то я його відгукаю вбік і прочитаю йому апостола, що, Колю чи Ваню так не можна, ти неправильно вчинив, – пояснює Петро Омелянович. – Він послухає мене. Якщо не послухає, то я його звільню, бо перед кожним ставлю умову: якщо хочеш мати шматок хліба, то роби все, як слід. Якщо так не хочеш працювати, то шукай роботи в іншому місці. І до моїх вимог усі прислухаються.

Через два роки фермерування Петра Чимшита упросили старенькі сільчани, паї яких не брали інші господарі, бо в тих не було грошей на оформлення акта, взяти їхню землю до себе. Він зглянувся над колишніми колгоспниками, яких добре знав. Сказав, що буде з майбутнього урожаю частинами вираховувати вартість оформлення акта на їхній пай – щоб нікому не було накладно. Так і сталося. Тепер у нього, як і було, так і залишилося, 76 пайовиків.

Петро Омелянович – із тих господарів, котрі дбають про своїх працівників. По-перше, в його ФГ «Роза» механізаторів двічі на день смачно годують, до того ж безкоштовно. По-друге, просить працівник трактор чи машину привезти вугілля чи дрова, то з боку фермера ніяких перепон не буде. Він взагалі ніколи не стає цапа, коли йдеться позитивн наслідки.

Від Гіталова до Цикова

Петро Омелянович – із тих господарів, котрі все життя вчаться. Колись його направив колгосп у Кіровоградську область до Героя Соціалістичної Праці Гіталова навчитися вирощувати просапні культури без ручного обробітку, з допомогою механіки і хімії. Отримані там знання П. О.Чимшит успішно застосовував на саївських землях. Крім того, він із великим захватом перечитує книгу академіка Цикова про вирощування кукурудзи, вважаючи її безцінним науковим досвідом для сучасних аграріїв.

Секрети його продуктивного життя

Сповідуючи принцип «Хто рано встає, тому Бог дає», чоловік усе життя прокидається до світ сонця, а лягає спати глибокої ночі. Все життя він – в одній вазі, завжди підтягнутий, без зайвої маси. І це – незважаючи на те, що полюбляє пиріжки і вареники. Вранці обов’язково робить прості вправи, аби розігнати кров по жилах. Розігнав, то йде снідати. Сніданок у Петра Чимшита незмінний роками – чай і хліб з маслом. Зате об 11-й годині він їсть повноцінно. Якщо в цей час знаходиться у своєму господарстві, то їде до їдальні, де годують його працівників, і «заправляється» смаженими пиріжками з картоплею і чашкою запашної кави.

Нині цей чоловік мріє про те, що скоро піде на відпочинок: раз на тиждень їздитиме полями і дивитиметься, як його сини дотримуються агротехніки. Коли щось буде не так, він готовий підказати, поділитися досвідом.

Павла Омеляновича, котрий у своєму віці займається ще й громадською роботою, як член виконкому Саївської сільської ради, важко навіть уявити таким, що сидить на призьбі і гріється проти сонечка. У нього – десятеро внуків і тринадцятеро правнуків, і кожного йому хочеться обігріти, про всіх потурбуватися. То про який відпочинок може бути мова?!