Іван Малкович: «Вершина українства: коли є технологія і душа-пісня»

- Які книги ви привезли сьогодні в Дніпропетровськ?
- Головна книга, яка була написана за участю дніпропетровців – «Український космос». Адже Дніпропетровськ – це центр українського космосу. Колись відомий французький космічний журнал назвал п’ятьох космічних геніїв, з котрих четверо українці: Корольов, Глушко, Чоломей і Янгель. Ми маємо розповідати своїм дітям про Україну, як космічну державу. Бо, коли я приїжджаю на світові видавничі форуми, там про Україну мало що знають. Я запитую: «А ви знаєте хто полетів перший у космос?», дехто знає: «Гагарін». Питаю: «А хто ту зробив ракету для Гагаріна?». Не знають… А я кажу: «Зробив Сергій Корольов, українець». І тоді вони дивляться зовсім іншими очима.

Власне космічна тема для мене є найвищим досягненням українства. Є дуже показовий епізод: перший український космонавт Павло Попович в космосі заспівав улюблену пісню Корольова: «Дивлюсь я на небо тай думку гадаю: тепер я вже сокіл, тепер вже літаю». Уявіть: один українець придумує найдосконалішу технологію, а інший, сильний духом й тілом, заспівав йому з космосу. Це є вершина українства: коли є технологія і душа-пісня.

- Які ще надбання презентуєте?
- Коли я працював над книжкою про космос, то зрозумів одну річ, що недарма всі від Жуля Верна до Ціолковського передвіщали, що на початку третього тисячоліття ми зустрінемось з чимось надзвичайним. І це сталося, тому що книжка з паперової переходить зараз в електронну. Зараз я усюди вожу с собою «IPad» у якому на чотирьох різних мовах «жива» казка про Снігову королеву. Наші програмісти зробили щось неймовірне: для звичайних картинок мі придумували всілякі дії, і хлопці та дівчата їх виконували. Завдяки цій книжці ми можемо стати чарівниками: зробити завірюху, переодягти персонажів в одяг іншого кольору, забрати Кая у Снігової королеви, та навіть можемо самі стати персонажами цієї казки.

13 грудня в центрі Нью-Йорка відкривається виставка наших ілюстрацій і основою стане саме «Снігова королева» з ілюстраціями Владислава Єрка відома вже у всьому світі. Ця книжка вже видана в дев’ятнадцяти країнах світу від Великої Британії до Південної Кореї.

- Яких книг не вистачає в Україні?
- Мені би хотілося, щоб література не забувала про те що проза – це історія. Бо часто автори просто грають текстами, а хочеться просто гарно розказаної історії. Для мене одна з найкращих романів, що написані за останні півсотні років – «Парфумер» Зюскінда. Він написаний, як роман когось з класиків за всіма шаблонами та лекалами, але автор дуже наближує всі деталі і так розказує про запах, що відчуваєш його, та крізь це майстерно продовжує історію. Для мене б була дуже бажана така література в Україні. Найголовніше, щоб це було в дитячій літературі. Оскільки в нас така ситуація з освітою, я навіть хочу щоб деякі наші книжки висвітлювали сторінки не дуже давньої історії. Наприклад, детектив Андрія Кокотюхи «Таємниця підводного човна» розповідає про український флот, який був в Криму на початку двадцятого століття. А ми про це майже нічого не знаємо. Тому, коли йдеться про дітей, книга повинна не тільки розважати, а й відбивати проблеми та історію.

- Статистика говорить, що за рік в Україні видається менше ніж одна книжка на одного мешканця …
- Чого не торкнися в Україні, чи фільмів на душу населення, чи мультфільмів на велику душу маленького населення, чи ракет космічних - всього недостатньо. Взагалі, що стосується української культури –у нас навіть немає повноцінного каналу «Культура». Ми настільки не дбаємо про свою культуру, що це страшно. Дивно, як ми дійшли сьогодні сюди без того, що наші діти на мають мультфільмів. Тільки зараз щось починає створюватися: зараз вийшов «Іван Сила». Непоганий фільм, я позавчора дивився – він найкращий з усього (навіть тих, що були створені в радянські часи). Порівняно з тим – з книжками в нас все не так і погано.

- Як розвивати книговидавничу галузь в Україні?
- Гарними книжками. Галузь можуть підняти тільки ті люди, які люблять книжку, хто вміє зробити її так, як ніхто інший. Коли я приїжджаю на форуми книговидавців, то здається, що все уже видане. Але коли до нашого стенду підходять люди і дивляться з цікавістю і задоволенням, то розумієш якщо книга подобається тут, то очевидно вона має сподобатись і десь там. І тоді купують «права», тепер все можна продати і купити. Але зоб у вас хтось купив – це майже неймовірно. «Права» на дитячі книжки зі східної Європи купують у мене, чеського видавця і ще одного, тобто лічені видавництва. Дуже важко зробити таку книжку, що здивує світ, щоб хтось захотів її придбати.

Знаєте, я не видаю в Україні своїх книжок російською мовою. В Росії вони виходять російською, але з написом «Книга без права продажи в Украине». Мене дистриб’ютори підбивають: «Давайте» будемо друкувати і продавати російську, але дорожче». Але я не можу дорожче, адже тоді ображу людей, що буду ділити їх на сорти. Якщо б я продавав тут книжки російською мовою, видавництво отримувало б ще додатково мільйони гривень на рік. Це дуже великі гроші, але мені набагато приємніше, що завдяки нашому брендові і красі книжок багато людей щороку вперше купують українську книжку і читають її. Слово за слово і вони починають розмовляти. Для мене це найвищий гонорар! Я знаю від чого я в житті можу відмовитися, якби кожен з нас так умів. А поки українська мова в становищі попелюшки в рідній державі.

Книги видавця Івана Малковича у книгарні «ВІЗ» (екс-«Мамай») на Карла Маркса, 18, в приміщенні Наукової бібліотеки та за телефонами 095-234-00-82, 067-58-29-815.