Точка на карті. Башмачка

Єдине в Черняхівській культурі

…Степова вулиця впирається в мальовничий яр. А праворуч від останнього будинку – черешневий сад. Щедре сонце, щедра земля, красиві пейзажі (до Дніпра, де колись вирував Вовнігський поріг, – всього вісім кілометрів) давно вабили сюди людей. Комусь хотілося називати цю землю Диким степом. Але на території степової Башмачки досліджені кургани ще епохи бронзи, а це III-I тисячоліття до н. е, скіфські та сарматські могили, поселення і кургани Черняхівської культури…

…Влітку 1977 р. молодий доцент Дніпропетровського держуніверситету Юрій Мицик знаходився в археологічній експедиції. Розкопки біля Башмачки велися під керівництвом відомого археолога професора Ірини Ковальової, а безпосередньо на місці роботи очолював кандидат історичних наук Сергій Волкобой. Дніпропетровські археологи досліджували Рясні Могили. Один курган виявився пограбованим, але вчені вийшли на скелет скіф’янки, що мала намиста і скромний золотий перстень. Розкопали непограбований курган скіфа – воїна середньої руки. Ще один курган знаходився під бічною дорогою, то ж коли копали його, зустрілися з невдоволенням автомобілістів. Студентський табір розташувався нижче Башмачки, на березі Дніпра. Літо, молодість, ожила на очах історія… Юрій Андрійович Мицик радісно згадує той час на розкопах здебільшого скіфських курганів.

Академік Борис Рибаков у книзі «Язичництво Древньої Русі» (1987) писав: «Згусток черняхівських поселень біля (Дніпровських) Порогів конкретизує торгову ситуацію слов’ян Середнього Подніпров’я, відому нам лише за незліченними скарбами срібних монет: тут знаходилося єдине в Черняхівській культурі укріплене городище (біля с. Башмачки ) і ряд простих поселень. Це був найпівденніший форпост лісостепових слов’ян на шляху «в греки», який захищав небезпечні переправи на численних порогах, так барвисто описані шістсот років потому Костянтином Багрянородним».

Дорога прагне подорожан

Нинішнє село Башмачка засноване в другій половині XVIII століття. Розташоване воно на правобережжі Дніпра в Солонянському районі в балці Башмачка, від якої і схильні виводити назву села.

Перша письмова згадка поселення Башмачка відноситься до 1781-го. 27-річний Василь Зуєв, видатний російський учений-біолог, мандрівник, згодом академік Санкт-Петербурзької Імператорської Академії наук, який залишив нам «Мандрівні записки від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781-1782 роках», згадав Башмачку так: «Ся слобода з двох хатинок складається… Багатолюдні були хатинки, бо в кожній було по 10 чоловік і 12 козаків холостих…»

Місцеве населення передавало з вуст в уста переказ, нібито назва Башмачки походила від втраченого тут імператрицею Катериною ІІ черевичка (башмака), коли вона проїжджала через цю глибоку і тінисту балку в травні 1787 року під час своєї подорожі на південь. Втрачала вона черевичок чи ні – невідомо, а от проїхати з Микільського на нікопольський шлях могла.

1852 року цими землями подорожував також відомий український археолог і мандрівник Олександр Терещенко, вражений великою кількістю тутешніх курганів. Потім він писатиме: «З Александрополя, через Чумаки, я направився до Краснокутська, Канцерополя і потім в село Башмачка Милорадовича і селище Миколаївку (нинішнє Микільське-на-Дніпрі) Синельникова. Тут я побачив могили в такому порядку, як у Біленькому, до порогів Ненаситецьких, протягом 50 верст, а в окружності на 260 верст. Там кургани, на думку мою, сторожові, розставлені за течією Дніпра».

І в іншому місці згадано маєток Милорадовичів у тому ж захопленому стилі: «При заглибленні в оголені рівнини, досліджені вздовж і впоперек, я побачив неозорий простір, застелений курганами, і дивувався численності. Я бачив тільки кургани, вцілілі після багатьох століть, а скільки їх стерто!.. Траплялися степи, начебто засіяні могилами: я стежив за ними, милувався струнким порядком, в якому вони розставлені, в маєтках панів Попових, Миклашевських, Зейферта, Милорадовича та Синельникова до Катеринослава. Так, Геррос має бути на цій великій площі, і, звичайно, він починається від Базалука, а закінчується Катеринославом».

Нагадаємо, що Геррос, за Геродотом, – це країна і місто в стародавній Скіфії.

Має попит полуниця

Сільський голова Людмила Іванівна Бережна нам розповіла про сьогодення Башмачки:

- Нині у селі 1498 мешканців. Сільраді підпорядковані також села Кам’яно-Зубилівка, Любимівка, Любов, Перше Травня, Широкополе, Дніпрельстан. У самій Башмачці відбулося останнім часом деяке зростання населення. Більшість жителів нині працює в Дніпропетровську – до обласного центру рукою подати, якихось тридцять кілометрів по запорізькому шосе. В селі основним виробництвом є вирощування зернових. Починає розвиватися і городництво. Товариство «Сонячне», зокрема, вирощує полуницю з ранньої весни до пізньої осені. Смачна продукція йде до столу городян і на експорт – за межі України. Славилося село і своїм черешневим садом. А ось колишній яблуневий сад потребував викорчовування – заріс акацією.

У середній загальноосвітній школі навчається 198 учнів. Дошкільний заклад «Ромашка» відвідує 49 дітей. У Башмачці є аптека, відділення Ощадбанку, поштове відділення. Непогане автобусне сполучення – тричі на день через райцентр ходить автобус. Будемо чекати весни, щоб восени повнилися комори добрим урожаєм, а земля була щедріша до нас.

Ветеранові 102-й рік

У Башмачці живе старожил Іван Сергійович Скибан, якому торік минув 101-й рік. Народився він 6 листопада 1912 року далеко звідси – у селі Любиковичі Сарненського району Рівненської області. Це ж тільки уявити собі: перед нами сидів дідусь, котрий п’ять років прожив за царського режиму і цілком міг чути розмови, якими тодішнє село зустріло революцію. Він оселився в селі півстоліття тому. Родом з Рівненщини. 1948 року був репресований. Шість років по шахтах працював. Реабілітований 1956-го.

Іван Сергійович Скибан спеціальних зусиль, аби стати довгожителем, не робив. Палив колись цигарки. На День Перемоги міг перехилити чарку на спомин про загиблих. Його вузлуваті пальці нагадують про перероблену за довгий вік роботу. Доба, з якою поєдинкувався дід Іван, лишила свої карби і на його чолі. Під хатою дрімає перевесниця діда — надкушена часом, підтоптана черепичина з таємничим написом «Е. И. фон Ларошъ». Черепиці так само понад сто років. Дідусь не знає, що дахівку випускала по той бік Дніпра Катерина Миколаївна Ларош. Все переплелося на цій землі.

Церкву спроектував батюшка

…У сучасній Башмачці, крім красеня – черешневого саду, вас підкорять красиві балки, мальовничі ставки. А при в’’їзді в село не можна не замилуватися красивою церквою на честь Бориса і Гліба, вибудуваної кілька років тому. Спроектована вона і талановито розписана місцевим священиком протоієреєм Олександром Ільменським, який колись викладав у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті. Під пагорбом з церквою колись знаходилося звалище. Після проведених копітких робіт батюшкою створено невеликий, але затишний зелений оазис посеред степу – з джерелом студеної води і тінистими деревами. На Різдво тут проходить обряд хрещення води.