Точка на карті. Калинівка

Попри свою молодість чи завдяки їй Калинівка увібрала в себе історичну пам’ять довколишніх материнських сіл, з якими міцно пов’язана. Зокрема, з Військовим, де знаходиться центр сільради і до якої відноситься Калинівка. А населили Калинівку 1929 року переселенці з Вовніг — старовинного села понад Дніпром. У той час у Запоріжжі будувався Дніпрельстан, і було вже відомо, що за кілька років нижні вулиці Вовнігів опиняться під водами Дніпра. Тож мис, на якому знаходяться Калинівка, Військове і Вовніги, — одне історичне ціле, одна сільрада, одні прізвища…

Переселенці з Вовнігів

Переселенці у степ й стали засновниками Калинівки. Переселення розпочалося восени 1928-го. Першими оселилися тут родини Кудлач, Марченок і Буштрук. Ще був неп, ще не було року «великого перелому» і, здавалося, земельні наділи закріплені за селянами навічно…

Землі, де забудувалася Калинівка, називалися колись «Друга Лощина». Це був вибалок з достатньою кількістю вологи. І зараз навесні та у дощове літо у людей у погребах піднімається вода. На вибалках росло багато калинових чагарників. Тож, за переказами, над назвою довго не задумувалися — назвали нове село Калинівкою.

Німий свідок століть

Іван Гайда розповів про цікаві кубасті кам’яні споруди, що знаходилися до 1960-х років у полі №3, а також кілометрів за сім-вісім від траси Дніпропетровськ — Запоріжжя в бік Башмачки. Ця кам’яна кубаста споруда заввишки два з половиною метри була викладена у вигляді кам’яної тумби і називалася в народі «милія» (миля). Такими милями був означений 1787 року «височайший» шлях на південь, у Таврію, коли цариця Катерина з великими почтом мандрувала з Києва через новозаснований Катеринослав до Криму.

Німого свідка століть милю в полі №3 розбили в 1960-х для будівництва сільськогосподарських приміщень у сусідньому селі Башмачка. Друга миля знаходилася над дорогою справа, як їхати зі Звонецького хутора на Дороганівку з оріхівської траси. Казали люди, що двадцять років тому ця тумба височіла ще в первісному вигляді. Але вже десять років тому при землі лише вгадувалася форма квадрата, а зверху просто лежала купа каміння. Таким чином, вціліли відомі нам милі катерининських часів лише побіля Преображанського собору в Дніпропетровську та за селом Волоське Дніпропетровського району.

Від «Радянки» до Калініна

Радянська влада наділяла тутешніх селян землею в розрахунку 1,3 гектара на їдока. А перший колгосп «Радянка» у Калинівці створено 1930 року. Після того, як Калинівку 1934-го відвідав Михайло Калінін, колосп назвали на честь «всесоюзного старости», що в радянських умовах нікого не дивувало (тільки після розвінчання культу Сталіна 1956 року вирішили припинити називати колгоспи й вулиці на честь живих вождів).

Першим головою колгоспу обрали Йосипа Михайленка, а заступником Дениса Сміюху. В колгоспі на той час налічувалося 1300 гектарів землі, 70 плугів, 85 борін, 105 бричок, 20 сівалок, 70 букерів, півсотні пар коней. Організували першу тваринницьку ферму зі 100 голів молодняка (бичків і теличок). Проте приміщення для такої кількості худоби не було, і молодняк знаходився у колгоспників у стайнях. Ферму збудували 1932 року. А першим ковалем став Павло Сміюха.

1932 року колгосп очолив М. Марченок. Він згадував, що сіяли в степу здебільшого вручну. Як тільки з полів сходили сніги і земля починала відтавати, на лани виходили чоловіки з мішками через плече і розкидали по полю зерно. Часто те зерно слідом підбирали собі на поживу птахи. Тож такі й результати були: збирали врожаю по три-чотири центнери з гектара. У голодні роки бракувало посівного матеріалу — картоплі, зерна. Селяни навіть вдавалися до поливу окремих полів — понад балками, де була змога брати воду, поливали відрами.

У сорокових роках колгосп Калініна був передовим у районі. І центральною садибою була Калинівка. Колгосп став багатогалузевим. Та все ж спеціалізувався на картоплі.

Калінінська школа

Вже 1930 року в селі Калинівці відкрито початкову школу, яка містилася в хаті колгоспника Азарія (Лазаря) Йосиповича Гузевата. Навчання проводила вчителька Євдокія Сергіївна Медведьова. Школа кочувала по дядьківських хатах — низьких, затемнених. Через тісноту навчання проводилося у дві зміни. В кімнаті вміщалося 35—40 учнів в одну зміну. 1932 року завідування школою прийняв Григорій Артемович Компанієць, прибув учитель Максим Макарович Братко.

1961 року педагоги школи на чолі з Марією Сабодаш стали створювати шкільний музей, який називали історичним центром всієї Калинівки. Тут висіли, зокрема, портрети односельців, нагороджених орденом Леніна за високі виробничі показники. Особливо багато експонатів виявили юні слідопити біля Військового, де в роки війни відбувалось форсування Дніпра. У музеї залишили пам’ять про себе письменник Олесь Гончар, поет Кайсин Кулієв та ін. Одним словом, був колись при школі гарний музей. Зараз, на жаль, його немає. З цим, до речі, часто стикаєшся по наших школах. Багата — і німа історія! Невже сучасні педагоги не розуміють значення музеїв у вихованні?

— Колись при нашій Калинівській школі існував пошуковий гурток, — розповідає місцева жителька Людмила Сергіївна Дворниченко, за освітою агроном, яка живе тут з 1975 року і немало часу віддала краєзнавству, поділилася з нами своїми знахідками. — Але ми на самій лише Калинівці не зациклювалися. Бо вона нова. Ходили збирати історію у старі хутори і старі села — у Вовніги, на Грозу, Петро-Свистунове, Дзвонецьке-на-Дніпрі…

Весна несе надію

Наша довідка. Володимир Похвальний і Тетяна Похвальна (фінансовий директор «Агромайстра») — випусники Дніпропетровського сільгоспінституту (нині агроуніверситет), агрономи. Вони здобули досвід у фермерстві, будівельному бізнесі, мали мережу автозаправок. А десять років тому наважилися створити власне господарство на базі збанкрутілої «Примули». Завдяки «Агромайстру» зводиться в Калинівці православний храм, проводяться благодійні акції, збережено сільську 9-річну школу. Годі обійтися також без клубу і дошкільного навчального закладу «Сонечко», медичних закладів і комфортного житла… Тож, як сказав поет, хай нові вруна випестить земля!

На честь апостола Філіпа

У селі нині будується величний храм на честь апостола Філіпа. У Прощену неділю ми розмовляли з настоятелем храму о. Іоаном.

— Служу тут сьомий рік, — розповів священик. — Я тут вже п’ятий настоятель. Сам я з Дніпродзержинська. Парафія в Калинівці зареєстрована в 2002 році. До того церкви тут ніколи не було. Зараз храм знаходиться в пристосованому житловому приміщенні. Виділено його було при настоятелі Іллі, який служить зараз в Апостоловому. Калинівський храм будується силами Володимира Вікторовича Похвального, директора ТОВ «Агромайстер». З 2009 року агрофірма повністю займається побудовою нової церкви. В. Похвальний особисто обирав проект і за підтримки вірян веде будівництво. Храм нагадуватиме церкву Покрови на Нерлі. Останні два роки наша парафія належить до Дніпродзержинсько-Царичанської єпархії. Дай Бог, щоб через рік-другий храм було збудовано. Все залежатиме від фінансового становища агрофірми.

Як би там не було, а весна кличе сільчан у поле.