Катеринославське козацьке військо (1787-1796 рр.)

Территория Новой Сечи

Історія Катеринославського козацького війська на сьогодні залишається майже недослідженою. В той же час, катеринославське козацтво посідало значне місце в історії Південної України. Перед усім, необхідно зауважити, що за часів свого існування Катеринославське військо включало до свого складу Бузьке козацьке військо, Чугуївський козацький полк, Чугуївську легкокінну команду, підрозділи калмиків, арнаутські команди та відділи Донського козацького війська. Військові селища катеринославських козаків були густо населені та обіймали величезну територію.

Починаючи з 1765 р. з території Правобережної України і Молдови до "російської" України почали переселятись старообрядці. Їх поселення були розташовані на землях, що входили до Олександрійського, Єлісавєтградського, Новомиргородського та Херсонського повітів. Загальна чисельність цих переселенців складала 6305 ревізьких душ [2;889]. У 1769 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. генерал-майором О.Прозоровським був сформований Нововербований козацький полк. По мірі просування російської армії дунайськими князівствами до армії взагалі, і до полку зокрема, збільшився приток волонтерів за рахунок молдаван, волохів, болгар та сербів, яких записували до волонтерських арнаутських команд [12; 25]. По закінченні війни з Портою, арнаутів та членів їх родин було поселено уздовж тогочасного кордону по правому берегу р. Буг між сучасними містами Миколаєвом та Херсоном. На території Херсонського повіту їм було відведено 120000 десятин землі для занять хліборобством, виноградарством, садівництвом та скотарством [2;889]. Пересенцями з Польщі та Туреччини були засновані численні селища. Серед них найбільшими були: Соколи (місце дислокації військового керівницьтва), Ракова, Новогригоріївське, Арнаутівка, Михайлівське, Троїцьке, Федорівка, Касперівка, Скаржинка, Новопетрівське та інші [12;25].

Згідно з положенням про іноземних переселенців, старообрядцям та арнаутам земля надавалась на пільгових умовах. Їх також звільняли від обтяжливої рекрутської повинності. Земельний податок передбачав сплату колоністами по 5 копійок за десятину, що в середньому дорівнювалось 5172 крб. 80 коп. річних [2;889-890]. Проте життєві реалії виявилися дуже суворими для багатьох колонистів. На сьогодні важко в повній мірі встановити, чи виконувались у повному обсязі надані урядом обіцянки щодо 30-річного звільнення іноземних переселенців від повинностей та податків. Однак встановлено, що, наприклад, болгарські колоністи колонії Ольшанка на р. Синюсі не отримали своєчасно пільги й мешкали у важких побутових умовах. При спробі реемігрувати до Туреччини багато з них було зупинено російською адміністрацією і записано до рекрутів [17;851-852].

Після анексії Крима Російською імперією (1783 р.) та вимог Туреччини провести ревізію умов Кючук-Кайнарджійської угоди (1774 р.) початок нового військового протистояння був лише справою часу. Одним з заходів російського уряду, спрямованним на покращення обороноздатності південних кордонів імперії, було створення за наказом імператриці Катерини ІІ від 12 лютого 1785 р. Бузького козацького полку. До його складу увійшло понад 1500 козаків та поселян з селищ по річках Буг та Інгул. Пізніше, 6 червня 1786р., полк було поділено на 1-й та 2-й Бузькі полки, на чолі яких стояли призначені козацькіми полковниками майори І.Каспєров і П.Скаржинський [11;16]. Якщо у 1774-1783 рр. козаків називали "бузькими" або "побозькими" через їх географічне розташування, то з 1785-1786 рр. ця назва набула офіційного характеру [17;852].
Початок російсько-турецької війни 1787-1791 рр. призвів до появи нових козацьких формувань та до збільшення їх особового складу. Ця політика, яку проводив князь Г.О.Потьомкін-Таврійський, мала на меті подолати якісну та кількісну перевагу турецько-татарської кінноти, що проявилося під час минулої війни з Отоманською Портою. Саме тому, згідно з імператорським наказом від 3 липня 1787 р. з однодворців, поселених у Катеринославській губернії по колишній Українській лінії, було створено особливий козацький корпус за зразком Донського козацького війська. З 12 листопада 1787 р. корпус одержав назву "Катериносавське козацьке військо" або військо "Новодонських козаків" [11;17]. Слід зазначити, що після придушення повстання К.Булавіна (1706-1707 рр.), втечі частини непокірних донців разом з І.Нєкрасовим до Туреччини, а також після реформ 1721-1723 рр., які підпорядкували військо Військовій колегії і замінили виборних атаманів наказними, Донське козацьке військо перетворилося на певний зразок, до якого російський уряд "підтягував" інші козацькі формування [11;52-53]. На чолі Катеринославського козацького війська, разом із донською старшиною нижчих щаблів, було призначено М.І.Платова.

Матвій Платов народився 6 серпня 1751 року в станиці Старо-Черкаській області Війська Донського. Його батько був військовим старшиною і дослужився до чину майора. Початкову військову підготовку і освіту М.Платов отримав у родині. Сучасниками майбутній отаман Катеринославського і Донського козацьких військ характеризувався як віддана, рішуча та розумна людина [15;1-6]. Відомо, що вже у 1770 р. М.Платов одержав чин осавула і провід над козацькою сотнею. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. він брав участь у бойових діях у складі донських полків на Кубані. Бойове хрещення Платов отримав під час конвою продовольчого транспорту. Його відділ було оточено татарами Дєвлєт-Гирея 3 квітня 1774 р. при Калалахє. Проте М.І.Платов вміло побудував оборону і відбив всі ворожі атаки. На початок війни з Туреччиною (1787-1791 рр.) він вже мав армійський чин полковника і обіймав посаду наказного отамана катеринославських козаків [15; 12-19].

В своєму наказі від 28 червня 1789 р. князь Г.О.Потьомкін доручив тоді ще полковникові Платову сформувати регулярний козацький полк і "число штатне шість сотен чоловік доповнити з інших бригад. А потім ті, хто залишився у війську, мають відправляти службу за зразком Донського...Чини полкові і сотенні мають бути всі з їх рода [регулярних козацьких частин- Р.Ш.] або із донців, службу козацьку їм треба знати бездоганно..." [3; Арк. 1]. За штатним розкладом регулярні козацькі полки, що входили до складу Катеринославського козацького війська, наприклад Чугуївський козацький полк, складався з шести сотен по 200 козаків в кожній сотні, а саме: полковник-1 (849 крб. річних), осавулів-3 (по 448 крб. 50 коп.), сотників-6 (по 339 крб.), полковий квартирмєйстер-1 (207 крб.), поручиків-6 (по 219 крб.), хорунжих-6 (по 175 крб. 50 коп.), стражників або вахмістрів-12 (по 35 крб.), сурмачів-12 (по 25 крб.), козаків-1200 (по 25 крб.)[3; Арк. 1]. Офіцери і старшини іррегулярних підрозділів Катеринославського війська отримували подібну платню, а прості козаки - майже вдвічіменшу. Це пов'язано, насамперед, із відносно більшими витратами козаків, що належали до регулярних козацьких частин, на амуніцію та різне спорядження. Водночас, за існуючим положенням про комплектацію команд катеринославських козаків, одного козака, що перебував на службі, власним коштом утримувало четверо господарств у селищах, приписаних до війська [3; Арк. 10зв.-11]. Про проблеми із комплектацією команд і їх утриманням свідчить лист М.Платова князю Потьомкіну про ситуацію з Малоросійським регулярним полком Катеринославського війська. Цей підрозділ було створено у 1788 р. з рекрутів, проте не вказувалося, з яких селищ вони повинні були одержувати утримання та поповнення людьми. Виходячі з цих обставин, Платов вносив пропозицію обернути однодворські селища в козацькі і перевести Малоросійський полк на положення Чугуївського і Конвойного "Його світлості князя Г.О.Потьомкіна-Таврійського" полків [3; Арк. 12]
Несення козацької служби завжди було престижним на Україні і на Півдні України зокрема. Російський уряд, керуючись вимогами воєнного часу, дозволив записуватись до війська всім бажаючим, крім особисто залежних селян. Поряд із зростанням чисельності бажаючих одержати пільги, які уряд традіційно гарантував козацьким військам, і приваблюючого соціального стану по цінностній шкалі південноукраїнського менталітету, процес утворення козацького війська супроводжувало поширення мережі "комплектуючих" міст, містечок і сіл. Однак єдиної військової територіальної одиниці, на зразок земель Війська Донського, для Катеринославського війська створено так і не було. Водночас це не означало, що уряд не дбав про влаштування громадського врядування у селищах катеринославських козаків. У ордері М.Платову від 22 березня 1790 р. князь Г.О.Потьомкін-Таврійський писав, що після приєднання до війська бузьких і правого берега Дніпра козаків "за необхідне вважаю вам предписати про надання полковим начальникам необхідних інструкцій по впровадженню доброго устрою у внутрішньому врядуванні і забов'язати їх подати звіти про кількість службовозобов'язаних козаків і про тих, що мешкають у селищах Війська" [3; Арк. 13].

Наказом від 14 січня 1788 р. до складу Катеринославського козацького війська було включено всіх старообрядців, міщан і цехових Катеринославської, Вознесенської і Харківської губерній. Чотирма днями пізніше до складу Катеринославського війська було включено і Катеринославський кінний козацький полк, а 23 червня 1789 р. цей полк і Чугуївську легкокінну команду було перетворено на Чугуївський і Конвойний регулярні козацькі полки [11;17]. Постійне переформування частин війська катеринославських козаків свідчить про постійний пошук оптимального устрою козацьких формувань, який проводив уряд і особисто князь Потьомкін. Цей пошук призвів до виділення регулярних, згодом навіть гвардійських частин, з формування, яке підлягало розпуску після зникнення реальної загрози російським завоюванням. Ці підрозділи в першу чергу ставали об'єктом турботи Потьомкіна. Так, у ордері на ім'я правителя Харківського намісництва дійсного статського радника Пашкова від 20 липня 1788 р. Потьомкін писав, що козаки міста Чугуєва "в моєму конвої перебуваючі подали мені скаргу на Чугуївського городничого Заходлєвського, в здійсненні залишившимся там їх дружинам і дітям утисків...через [введення] надлишкових постоїв і караулів...Я по тому Вашому превосходительству підтверджую; не тількі згаданому городничому заборонити робити згадані утиски і кривди але й опікуватись, щоб [тим] заслуженим людям усіляке благодіяння зроблене було і заступництво; в іншому ж випадку з винних в тому буде чинено [суворе] покарання" [3; Арк. 25].

Комплектування Чугуївського полку проходило у м. Чугуєві, чугуївській окрузі і деяких великоросійських губерніях з козаків, колишніх однодворців, міщан і казених поселян. На квітень 1792 р. для комплектації полку були визначені селища, в яких мешкало 22174 особи чоловічої статі. Щодо Конвойного полку, то він комплектувався в селищах: Пєчєнєгах, Мартовому, Хотомлі, Куцовці, Молодовому, П'ятницькому, Базалєрвкє, Мохначіхє, Шелудоновкє та ін., де на квітень 1792 р. мешкало 11247 осіб чоловічої статі [3; Арк. 26зв.-27]. У вищезгаданих полках на дійсній службі на травень 1792 р. перебували у складі Чугуївського полку 1261 чоловік (мали 1591 коня) на чолі із наказним отаманом бригадиром М.Платовим, а в Конвойному - 1303 козаки на 1247 конях [4; Арк. 13].

Катеринославське козацьке військо швидко перетворилось на значну військову силу. Коли 11 лютого 1788 р. було сформовано Катеринославський корпус передової варти [ще одна реорганізація війська - Р.Ш.] у його відділах нараховувалось 3684 чоловіка (старшина, 2400 козаків і 1016 калмиків) [4; Арк. 16зв.-17]. На травень 1792 р. Катеринославське козацьке військо вже об'єднувало в своєму складі різні регулярні і іррегулярні частини, багатонаціональні за складом, різні за вірою. Окрім Чугуївського регулярного козацького полку і Конвойного полку до Війська входили Малоросійський регулярний полк (863 чол.), Бузький полк (1533 чол.), полк полковника армії і кавалера Мартинова (1047 чол.), полк підполковника Бузіна (1091 чол.), полки прем'єр-майорів Радіонова (1038 чол.), Іловайського (1044 чол.), Платова (1134 чол.), Денісова (1042 чол.), полк війська Донського полковника Платова (1029 чол.), піхотна козацька команда прем'єр-майора князя Трубецького (1551 чол.), волонтерська арнаутська команда майора Гєржева (527 чол.) й 23 чоловіки, що очікували переводу, а разом - 14445 козаків на 18766 конях (включаючи тяглових коней) [4; Арк. 13].

Слід визначити, що існують певні розбіжності у статистичних звітах щодо кількості козаків на службі і тих, хто займався господарською діяльністю у селищах, закріплених за військом. Ці розбіжності пов'язані, насамперед, з притоком населення до війська у вигляді бажаючих нести військову службу або одержати козацькі пільги, і відтоком з війська через смерть, дизертирство, хвороби, бажання повернутись до попереднього соціального стану. На 10 січня 1792 р. в містах і селищах Катеринославського війська мешкало 41955 чоловік. На цей же час в поході перебувало 10052 козаки. Крім того, в селищах налічувалось 6756 придатних до несення служби чоловіків віком від 18 до 50 років, 1669 чоловік були хворими або інвалідами, 5444 були престарілими, чоловіків від немовлят до 17 років - 18034 [4; Арк. 3-3зв.-4-4зв.-5-5зв.]. До 1796 р., коли Катеринославське військо припинило своє існування, кількість козаків на дійсній військовій службі не зросло за відсутністю військових потреб. Проте кількість постійно мешкаючих у селищах війська становила 50562 чоловік [2;890].

Під час бойових дій у війні 1787-1791 рр. козаки Катеринославського війська довели свою корисність у справі здобуття переваги над ворожою кіннотою. На початку війни, до 1 травня 1788 р., Катеринославська армія, до якої входило Катеринославське військо, була розташована біля м. Ольвіополя і звідти розпочала свій рух у напрямку турецької фортеці Очаків. Проте відстань лише у 170 верст армія долала аж два місяці, головним чином через погані шляхи і повені на р. Буг [13;18]. Козаки йшли у авангарді колон і потрапили до фортеці першими. Вже 11 червня 1788 р. відділ генерал-майора барона Палєна мав зіткнення з передовими пікетами турок, а коли більше 2000 турок вийшли з Очакова, то козаки Платова і Ісаєва атакували і відкинули турок до міста. Під час бою козаки втратили вбитими одного сотника і козака, а ще два козаки були поранені. Турки ж одними лише забитими втратили до 30 чоловік [8;17-18].

Наступне повідомлення про зіткнення підрозділів катеринославських козаків стосується команди майора Гєржева (Гіржева). Коли 17 серпня 1788 р. дивізія генерала барона Ельмпта форсувала р.Прут, її командир відрядив для розвідки шляху Яси-Ізмаїл команду ротмістра Соболевського. Останній викрив юрбу турок, що прямувала до Яс. Ротмістр віддав наказ козакам і арнаутам атакувати її. Всіх ворогів було вбито, окрім одного турка та 6 некрасівців, що потрапили у полон. Наприкінці бою з боку Яс з'явився ще один відділ турок у 50 чоловік, який теж було розбито, а сім турок вбито на місці. Переслідуя втікачів партія Соболєвського зустріла ще загон турок і татар у 150 чоловік. Ротмістр відрядив арнаутського майора Гєржева атакувати ворога. В результаті 33 турки були вбиті, а одного було взято у полон без жодних втрат з боку арнаутів [8;44-45]. Під час штурму, коли росіяни здобули фортецю Очаків, в шосту колону бригадира І.Горича входило 180 бузьких козаків на чолі із їх полковником П.Скаржинським. Сам полковник, капітани Г.Пламєнєц, Г.Юраш, підпоручики О.Капуста і О.Пруєв були поранені [8;61,69].

18 червня 1789 року стався бій, в якому разом брали участь донці полковника Ісаєва, бузькі козаки П.Скаржинського і Чорноморські козаки З.Чепіги. Під час рекогносциювання фортеці Бендери партія з 300 козаків (порівну від кожного полку) біля села Терновки одержала повідомлення про загін у 100 турків, що знаходився на переправі. Останніх виявилось більш ніж 400 чоловік. Після того, як козаки атакували їх, до турків ще підійшли великі підкріплення. Цей бій точився з перемінним успіхом більше п'яти годин. Кошового чорноморських козаків З. Чепегу було поранено кулею у ліве плече. В той же самий час чисельність турок зросла до 3000 чоловік. Лише своєчасна атака козацьких підрозділів Ісаєва і Скаржинського дозволила відкинути турків до фортеці. Турки втратили вбитими Бін-башу і 100 чоловік, а одного Агу, двох байрактарів і 40 вояків, разом із двома прапорами, було захоплено у полон. Під час бою козаки втратили вбитими двох чоловік, а серед поранених крім вже згаданого кошового Чепіги, були сотник Бузького полку Друченко, один п'ятидесятник, один отаман, 13 донських козаків, 9 бузьких і два чорноморських козаки [9;104-105].

Вперше арнаутські команди потрапили до складу Катеринославського козацького війська разом із бузькими полками. Кількість волонтерів у цих командах під час війни постійно зростала, що було пов'язано із успіхами російської зброї на Дунаї. Легкі загони арнаутів комплектувались часто мешканцями з районів, де вже точилися бої. Як проводирі та розвідники, волонтери арнаутських команд були незамінними. Відомо, наприклад, що арнаути команди поручика Курта походили з містечок Гуж, Васлуй, села Ніспорені (Лапушинський цинут, сучасна Молдова), сіл Новаче та Індріге Фалчінського цинута (близ сучасного кордону Молдови і Румунії) [5; Арк. 6-6зв.]. До того ж, ця легка піхота діяла дуже хоробро під час сутичок і боїв з турками. Після здобуття росіянами фортеці Тулча (7 листопада 1790 р.) залога Ісакчі на 18 човнах почала тікати до Браілова. Проте 11 листопада чорноморські козаки разом з арнаутами напали на них. Останні захопили 14 човнів і вбили до 100 турок [9; 125-126]. На жаль, реляція не уточнює, чи входили арнути цієї команди до складу Катеринославського козацького війська. Однак повідомлення про хід бою дозволяє говорити про визнання російським командуванням високої боєздатності легких волонтерських і козацьких загонів. Волонтери арнаутських команд несли службу за умов надання їм козацьких пільг (без надання адміністративного статусу їхним землям). Нагадуючи уряду про взяті на себе забов'язання щодо надання пільг, арнаути корволанта бригадира В.Орлова (де служила більшість арнаутів) просили звільнити їх від сплати податків і земських повиностей [5; Арк. 4].

Як і для всіх козацьких формувань півдня України, генеральною перевіркою боєздатності Катеринославського козацького війська став штурм Ізмаїлу. П'ятою колоною, що йшла здобувати фортецю, командував сам отаман і бригадир Платов. У складі цієї колони перебували 5900 катеринославських козаків [14;180]. До складу четвертої колони входили бузькі козаки П.Скаржинського. Козаків Платова ворог зустрів вогнем відразу з двох боків. Проте козаки перейшли рів і почали взбиратись на бастіон. Після поранення графа Безбородька М.Платов взяв керівництво боєм на себе й успішно оволодів укріпленням [9;137]. Наприкінці війни катеринославські козаки брали участь в битві при Мачінє (26-31 липня 1791 р.). До корпусу князя М.Рєпніна входило шість козацьких полків (60 ескадронів). Від Катеринославського війська з 40 ескадронами був присутній бригадир М.Платов та полковник П.Скаржинський з 10 ескадронами бузьких козаків [9;103].
Крім безпосередньої участі катеринославських козаків у бойових діях, їм доручалися й особливі завдання. Найголовнішим було забезпечення особистої безпеки їхнього шефа - гетьмана і князя Г.О.Потьомкіна-Таврійського. До його особистого конвою входив 771 козак, включаючи 380 волонтерів команди надворного радника Селунгського, 135 козаків Катеринославської козацької команди і 256 козаків Чугуївської козацької команди [6; Арк. 45]. Крім виконання цієї місії, на катеринославських козаків покладалося забезпечення кур'єрського поштового зв'язку.

За документальними відомостями часів російсько-турецької війни 1787-1791рр., Катеринославське козацьке військо, як і кожен великий військовий організм, мало безліч проблем із постачанням, комплектацією особистого складу, фінансуванням, регулюванням діяльності громадської адміністрації. Однією з найсерйозніших проблем для російського командування і козацької адміністрації залишалось дизертирство, часто пов'язане з кримінальними вчинками. Для розгляду правопорушень за наказом князя Г.О.Потьомкіна у м.Кремінчузі було створено спеціальну комісію. Так, осавула Ю.Садовнікова з полку прим'єр-майора Денісова було звинувачено у тому, що він залишив місце при кордоні без дозволу командування, чим спричинив безладдя серед підлеглих йому козаків. Згідно з 4-ю главою 41-м пунктом військового артикулу він підлягав смертної кари через розстріл. Проте князь замінив розстріл розжалуванням [10;5-6,42-43]. Хорунжого Катеринославського війська В.Щигровського було звинувачено у злодійстві, і за положенням військового артикулу (21-ї глави 191-пункта) і морського статуту (17-ї глави 127-пункту) засуджено до смерті на шибениці. Проте князь знов таки замінив цей суворий вирок на покарання батогом і відправку до Сибіру на каторжні роботи [10;42-43].

Наступною великою проблемою для Війська можна вважати недостатнє фінансування урядом козацьких відділів і громадських установ Катеринославського козацького війська. Хоча, як доводиться одним з ордерів князя Потьомкіна, бузькому козацькому полку було сплачено 25000 крб. для придбання коней, цю суму було надано з грошей, заборгованих козакам за попередні місяці [10;62]. Практика сплачування власних грошей з метою задовольнити потреби підкерованого відділу часто використовувалась офіцерами війська, щоб якимось чином відвернути людей від втеч. Так секунд-майор Потьомкін, командир третьої бригади Катеринославського козацького корпусу, просив відшкодувати йому 6267 крб. 83 коп., що були сплачені за постачання фуражу за зимові місяці 1789 р. [10;69]. Ще одним з прикладів недопостачання у військо може слугувати скарга козаків Чугуївського полку про несплату Харківською провіантською комісією "хлібних" грошей для вдов і сиріт катеринославських козаків [10;115]. У доповідній записці генерал-фєльдцейхмєйстера графа П.Зубова за 1796 р. згадується про виплату Катеринославському війську суми у 184356 крб. 63 1/4 коп., заборгованої урядом під час війни [2;889-890].
Після закінчення російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Катеринославське козацьке військо увійшло до фінального етапу свого існування. Російський уряд вже не мав потреби у великій кількості легкої кінноти. До того ж наявність великої кількості напіврегулярних озброєних частин не сприяло паціфікації регіону і перетворенню його на повністю підконтрольну провінцію. Козаків поступово позбавляють привілеїв, вмовляють записуватись до попереднього стану. Провідниками подібної політики часто виступали представники російської місцевої адміністрації, які не бажали співіснувати з представниками цивільної козацької адміністрації.

В "Доповідній записці", яку склав М.Платов (? 1794 р.) незадовго до розформування війська, отаман розглядав весь спектр проблем, що накопичились у відносинах козаків з російським урядом і місцевою адміністрацією. Так, у 2-му пункті він наполягав на виведенні відкупщицьких кабаків з військових селищ через розорення козацького населення [3; Арк. 8]. В 3-му пункті Платов просив надати Війську землі по річках Молочній та Буг і збільшити кількість козаків в цих поселеннях [3; Арк. 8зв.]. Далі, у 5-му пункті, він згадував про скарги козаків Конвойного полка, яким замість обіцяних 25 крб. на рік платили лише 12, чого було замало для придбання амуніції і спорядження[3; Арк. 9зв.]. У наступних пунктах М.Платов просив про надання арнаутам майора Гєржева земель на новому кордоні, а також просив залишити 500 донських козаків і 130 кибиток калмиків у складі Катеринославського війська, покращити побутовий рівень козаків, надавши їм привілеї, подібні до привілеїв Донського війска [3; Арк. 10зв.-11].
Якщо офіційний Петербург вичикував із прийнятям рішення щодо ліквідації Катеринославського війська, то місцева російська адміністрація, як вже зазначалося вище, намагалась переконати центральні установи в недоречності існування великого козацького "масиву" в центрі Південної України. Під час відрядження М.Платова на Дон, земський ісправник чугуївського повіту порутчик Шидловський і сам правитель Харківського намісництва бригадир Кішенський умовляли козаків не підкорятись козацькій старшині, писатись до попереднього стану тощо [3; Арк. 18зв.-19]. Часто козаків примушували до цього силою.

Все це дає підставу стверджувати, що остаточне перетворення Катеринославського війська за зразком "еталонного" Донського не відбулось. Більшість аспектів громадського устрою і пільгової політики були принесені в жертву створення боєздатної одиниці, необхідної Імперії на той час. Після закінчення війни з Туреччиною зникла і єдина причина, через яку російський уряд свого часу прийняв рішення про створення Катеринославського козацького війська. Саме тому закономірним сприймається і наказ від 5 червня 1796 р. про скасування війська катеринославських козаків. З відділів війська залишилися до 1797-1798 рр. два Бузькі полки, які протягом наступних років несли карантинну і прикордонну варту на 400-т верстній смузі нового російського кордону на півдні України [7; Арк. 4-4зв., 6]. Щодо Чугуївської кінної козацької команди, то її було згодом включено до складу гвардії у Лейб-Гусарський і Лейб-Козацькій полки. Всі селища, що належали Катеринославському козацькому війську, разом з їх населенням, були приписані до попереднього соціального стану. Цей процес співпав із запровадженням у 1796 р. заборони на селянські переходи на півдні України. Частині колишніх козаків вдалося уникнути закріпачення записавшись до міщан, цехових, або переселитись до Кубані, де вони приєдналися до лав Чорноморського козацького війська.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА
1. Полное собрание законов Российской империи с 1649 года (далі - ПСЗР), Печатано в Типографии II Отделения Собственной Ея Императорскаго Величества Канцелярии.-СПб., 1830.-т. XXII,
2. ПЗЗ, т. XXIV.-СПб., 1830.
3. Російський державний військово-історичний архів (м.Москва) (далі - РДВІА). Ф.41.Оп.1/199, Ч.1. Спр. 89.
4. РДВІА. Ф.41. Оп.1/199. Спр. 186.
5. РДВІА. Ф.52. Оп.1/194.Спр. 529, Ч.12.
6. РДВІА. Ф.Військового- ученого архіву (ВВА). Спр. 16417.
7. Російський державний архів давніх актів (далі -РДАДА). Ф.276. Оп.1. Спр. 2304.
8. Собрание разных полученных от Главнокомандующих армиями и флотами ко Двору донесений, с подленников присылаемых в Императорскую Акдемию наук для напечатания...- СПб., 1789.
9. Собрание всех помещенных в ведомостях обеих столиц с 1787 по 1791 годы включительно, реляций о военных действиях против неприятелей Российской империи/под ред. А.М.Грибовского.-М., 1791.-Ч.1.
10. К истории управления Новороссии князем Г.А.Потемкиным // Ордера 1790 и 1791 г. / собрал А.Богумил.-Екатеринослав, 1905.
11. Казачьи войска // Хроники гвардейских казачьих частей / под ред. В.К.Шенк; сост. В.Х.Казин.-СПб., 1912.-Репринтное издание АО"Дорваль", 1992.
12. Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на Півдні України 1775-1869.-Одеса: Маяк, 1995.
13. Петров А.Н. Влияние Турецких войн с половины прошлаго столетия на развитие русского военного искусства.-СПб., 1894.-Т.2.
14. Петров А.Н. Вторая Турецкаявойна в царствование Императрицы Екатерины II 1787-1791.-СПб., 1880.-Т.1.
15. Смирный Н.Ф. Жизнь и подвиги графа Матвея Ивановича Платова.-М., 1821.-ЧЧ.1-2.
16. Тарасов Е.И. Донской атаман Платов (1751-1818).Его жизнь и подвиги.-СПб., 1903.
17. Татаринова-Багаліївна О.Д. Нариси з історії військових поселень на Україні // Ювілейний збірник на пошану Багалія.-К., 1927.