Честь передусім

Кожні незвичні дії, не кажучи вже про передислокацію військової техніки чи людей, фіксувалися, про них доповідали по команді. Тож колону військової техніки помітили відразу. Проте над головною машиною розвивався жовто-блакитний стяг, а поряд - прапор високомобільних десантних військ, та й номери на автомобілях та бронетехніці були українські. Колона зупинилася на кілька хвилин і про довжила рух в бік нашого блокпосту. Напруження зняли радісні вигуки: «Наші, 25 - та!»

Так для розвідувально-десантної роти 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України закінчилося двадцятидводенне протистояння у Криму.

У ті хвилини, розповідає командир розвідувально-десантної роти старший лейтенант Святослав З., десантників охопили суперечливі почуття. Вони були горді, що виходили з оточення, не залишивши ворогу навіть іржавої гільзи, але сумно було залишати свою землю. Та й нарешті за тривалий час вони змогли собі дозволити хоча б трохи розслабитися. А попереду були ще сотні кілометрів дороги додому.

Ще зовсім недавно ця дорога для особового складу роти мала зовсім інше значення. Вони йшли на навчання, під час яких вперше відпрацьовували б дії розвідувальних підрозділів у гірській місцевості.

Як зазначив начальник штабу-перший заступник командира бригади полковник Артем Л., розвідувально-десантна рота вже була добре злагодженим підрозділом, а під час навчань на Ангарському полігоні вони вкотре підтвердили свій високий професіоналізм. З погіршенням обстановки на півострові змінився і план навчань. Рота з полігона терміново передислокувалася до розташування танкового батальйону 36-ї окремої бригади берегової оборони, де згідно з наказом її бійці завантажили повний боєкомплект та зайняли кругову оборону. Обладнали позиції, визначили сектори стрільби як для БМД, так і для особового складу, по периметру виставили сигнальні ракети та саморобні світлошумові гранати.

Вже в ніч з першого на друге березня до розташування десантників завітали непрохані гості, які заблокували КПП «Тигром», а командир 31-ї десантно-штурмової бригади Російської Федерації висунув ультиматум. При першій зустрічі з російськими колегами стало зрозуміло, що побачити в селі Перевальне представників української «крилатої піхоти» вони зовсім не очікували, адже цей факт значно ускладнював їхнє завдання. Тим більше, коли на пропозицію скласти зброю десантники відповіли, що в них достатньо вогневих засобів та набоїв для відбиття нападу.

- Перші дні були найважчі. Як ми,так і російські військові, дуже боялися провокацій з боку агресивно налаштованих місцевих сепаратистів та й «донських козаків». Усі ми розуміли, що один постріл з будь-якого боку може призвести до непоправних наслідків, - зазначив старший лейтенант Святослав З.

- Практично відразу ми почали збирати розвіддані, - продовжив розповідь Святослав З., - про вогневі та снайперські точки, переміщення противника. Переодягаючись у цивільний одяг, вдаючи місцевих мешканців, оглядали позиції та розмовляли із солдатами та офіцерами. До речі, більшість з них не розуміли, навіщо вони там. Декілька разів на день проводили тренування з відбиття раптового нападу, чим дуже дратували росіян, яким теж доводилося займати свої позиції.

З великою вдячністю розвідники пригадують всіх, хто організував збір та доставку предметів першої необхідності, харчі, рації, біноклі. Та з гіркотою руйнацію окремої бригади берегової оборони. Коли з флагштока був знятий Український прапор, десантники на своїй позиції встановили власний, який для них, у разі штурму, став би орієнтиром безсмертя. В останній тиждень тиск постійно посилювався. Ультиматуми звучали дедалі загрозливіше. Почастішали випадки спроб проникнення, які супроводжувалися пострілами в повітря, на ворожих позиціях з'явилися навіть міномети. Росіяни за будь-яку ціну повинні були зламати дух та примусити десантників здатися. Адже саме у цей час активно йшли переговори про їхній вихід до пункту постійної дислокації зі штатною зброєю та піднятим прапором, що було обов'язковою умовою.

- Ветерани ПДВ як України, так і Росії, чудово розуміли, що десантники радше загинуть, а ніж заплямують блакитний берет. Тож вони змогли достукатися до російських владних кабінетів, щоб хоча б на хвилину там схаменулися, - зазначив Артем Л.

На сьогодні особовий склад розвідувально-десантної роти - єдиний підрозділ Збройних Сил, який вийшов з Автономної республіки Крим із гордо піднятою головою. Довівши всім, що честь, любов до Батьківщини, готовність до самопожертви - це не пусті слова, а сенс життя людини, яка присягала на вірність Українському народу.